''Врятуйте наших хлопців!'' День десятий.
Вчора я стала свідком протесту сімей війських 72-ї (Біла Церква) і 79-ї (Миколаївщина) бригад перед адміністрацією Президента.
Ні, це був не протест. Благання.
Біль і відчай цих жінок не передати словами. Їхні хлопці уже десятий день затиснуті між сепаратистами і російською армією на кордоні з Росією біля Ізварино без необхідних засобів для боротьби.
Можна подумати, що у жінок не витримує психіка через усвідомлення того, що чоловік на війні може кожну наступну хвилину загинути? Що кожна жінка і мати воліє тримати чоловіка і сина вдома, тому, якщо їх слухати, то не буде кому воювати?
Тут не та ситуація.
Жінки офіцерів, з якими я розмовляла, патріотичні і налаштовані на боротьбу за Україну. Вони навіть не вимагають, щоб їхніх хлопців забрали з АТО, хоча багато хто там перебуває без ротації уже по чотири місяці. Все що вони вимагають від влади – це надати домогу частинам, які ціною своїх життів уже майже два тижні відсікають сепаратистів від кордону. Або знайти і пояснити якесь інше рішення.
Хлопці відрізані від постачання зброї і продовольства. Їдять траву, п'ють воду з калюж. Їм немає чим воювати, тому вони просто ховаються у траншеях, і їх по кілька чоловік в день відстрілюють Градами, мінометами, снайперами.
Зрозуміло, що війна є війна. І генерали допускають тактичні прорахунки. Зрозуміло і те, що у керівництві АТО повно корупціонерів і зрадників.
Чого я не можу зрозуміти, то як можлива ситуація у країні, коли такий АБСОЛЮТНО ЛЕГІТИМНИЙ крик про допомогу ігнорується і лишається без жодної уваги політичного керівництва країни.
Адже ситуація з "Ізваринським котлом" – це уже не просто військова проблема, а саме політична. Верховнокомандувач повинен публічно і відкрито іти на контакт із сім'ями військових для того, щоб навіть у найстрашніші хвилини, люди не відчували себе зрадженими державою. Щоб вони бачили, що у країни, за яку ллють кров їхні хлопці, є лідери, які так само щиро вболівають за цю країну і за кожного її громадянина.
Натомість – замовчування проблеми, ігнорування простої людини, закритість влади.
Існують побоювання, що від економічних негараздів, військових програшів і випробувань у Києві знову може упасти влада.
Ні. Головною причиною потенційного третього Майдану буде не це, а прірва між людиною і державою, відсутність зв'язку між чиновниками-небожителями і громадянами. Елементарна відсутність довіри.
Об'єктивно, український народ зараз на гребені патріотичного підйому. Люди готові перетерпіти багато негараздів, готові боротися за незалежніть своєї країни і її європейське майбутнє. Але їм треба вірити, що влада перестала бути ворогом для своїх громадян. Для цього не треба ні грошей, ні гелікоптерів, а достатньо просто показати повагу і турботу про кожного громадянина. Слухати, коли намагаються докричатися.
Завтра ці жінки знову стоятимуть під президентською адміністрацією. Знову благатимуть.
P.S. Хто цікавиться детальнішим аналізом проблеми залишених напризволяще у зоні АТО, про це найбільше інформації можна знайти у соц. мережах.
www.facebook.com/butusov.yuriy/posts/806442989395999
www.facebook.com/groups/1528614027368996
www.facebook.com/taheometr?fref=ts
www.facebook.com/marinapush?fref=ts
www.sosukraina.com/sos-proshu-bit-vo-vse-kolokola-79-brigada-pogibaut-parni
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
