А де закон про імпічмент Президента та відклик народного депутата?
Коли на Грушевського рвались гранати і палали шини, подумалось, що наша демократія свого часу втратила шанс створити правові запобіжники диктатурі. І тепер ось так, великою кров'ю доводиться змінювати владу, яка втратила не лише довіру, а й урвала терпець. І тоді ж була наступна думка: коли все закінчиться, треба негайно створити механізми відставки як Президента, так і народних депутатів. Так, я знаю, що в Конституції прописана процедура імпічменту глави держави. Але не полінуйтеся прочитати її знову: практично ця норма Основного закону є такою, яку неможливо виконати. І не лише тому, що ця процедура надто розтягнута у часі. Верховний і Конституційний суди, Генпрокурор і РНБОУ, в умовах авторитарного правління перебувають під п'ятою диктатора. Це все одно, що пропонувати йому самому відправити себе у відставку і потім віддати під суд...
Янукович недаремно, навіть у новорічному привітанні, радив українському народові... терпіти. При цьому колишній гарант широко посміхався своєю знаменитою телевізійною усмішкою. Бажаючи всім нам терпіння, він розумів, що в цьому – його сила. Багато років нам, простим українцям, розповідали, що придбаний на виборах Президент обміну і поверненню не підлягає. Обрали, значить обрали, крапка. Так, Президент, звісно, не пилосос, який ми хочемо повернути виробнику і забрати назад свої гроші. Але ж і базові права споживачів ніхто не відміняв. Якось не по-європейському це, адже в багатьох країнах – саме клієнт завжди правий.
В Україні завжди існувала картельна змова між усіма гілками влади. Більше того: між владою та опозицією також. Адже, відповідно до наших законів, відкликати і обміняти не можна не лише Президента, а й народного депутата. Навіть, якщо підписи за його відкликання поставить кожен виборець його ж мажоритарного округу (стосовно бійця із партійних списків взагалі мова не йде, він просто недосяжний для народного гніву). Вже обраний народний депутат, посміхаючись, зможе побажати всім своїм виборцям... того ж самого: терпіння, терпіння, і ще раз терпіння. Мовляв, будуть наступні вибори, тоді й заходьте... Через п'ять років. А лічильник цих самих років відмотує наше життя: Кравчук, Кучма (двічі), Ющенко, Янукович... Ще кілька президентів – і пенсія на обрії. А країна як була у напіврозібраному стані, так у ньому і залишається.
Така кругова порука, схоже влаштовує всіх учасників політичної тусовки – інтерактивного механізму впливу простого громадянина на його продукт волевиявлення не існує й досі. Звісно, інколи трапляються методи народної дипломатії: коли пересічний виборець, випадково зустрічаючи у супермаркеті знайоме з телеекранів тіло з головою, намагається розбити об неї (себто, об відому голову) пляшку горілки. При цьому виборець потім стверджує, що за розбиту пляшку готовий розрахуватись з торгівельною мережею у десятикратному розмірі. А коли охорона народного депутата протидіє запущеному знизу механізмові люстрації, виборець намагається, даруйте, плюнути прямісінько в фізіономію недоторканого суб'єкту. Сам, з величезною цікавістю, спостерігав за цим актом народного трибуналу в одному з київських гіпермаркетів. Досі шкодую, що пляшка горілки тоді залишилась цілою – нагода була цілком слушною. А об'єкт замаху з деякого часу не розгулює київськими супермаркетами – він вже далеко звідси, і, дуже вірогідно, веде підривну діяльність на сході країни.
Отже, який підсумок? До повалення влади, яка зажерлася, треба готуватися заздалегідь. Українське суспільство має примусити політиків визнати, що в арсеналі виборців є не лише всепоглинаюче терпіння. Як один з цивілізованих способів суспільного діалогу (а ми ж цивілізовані люди!) має бути законна можливість відправити у відставку будь-кого, хто виявився не тим, за кого себе видавав у рекламних роликах та на бордах. Звісно, це не означає, що президентів, депутатів, а згодом – й суддів, прокурорів і начальників міліції треба змінювати, немов рукавички. Та це й нереально. Більше того – закон має захистити того ж президента від маніпуляцій його політичних супротивників, які програли вибори і прагнуть реваншу шляхом відставки глави держави. Оскільки у цьому документі мають бути чітко прописані критерії, згідно яких запускається механізм відповідальності як першої особи, так і народних депутатів. Якщо в країні, або на окремому окрузі, виникає справжнісінький рух опору, а "на Майдані, коло церкви – революція іде", то серед її інструментів мають бути не лише пляшки з бензином, а й суто юридичні засоби. І зробити це треба саме зараз, а не тоді, коли вже "пізно пити "Боржомі".
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
