Дорогами війни
Вже сутеніло. На розбитій дорозі поміж знищеними вогнем артилерії населеними пунктами, нашими і ворожими блок-постами, завжди існує ризик вискочити "не туди". Або, навпаки, наскочити на замаскований фугас. Або потрапити під вогонь диверсійно-розвідувальної групи. А коли наближаєшся до блок-посту, починаєш шукати прапор. Це в Києві – синьо-жовтий колір майже на кожній машині. А там – це питання життя і смерті. Хоча всі знають, що трапляються й засідки. "Сепари" інколи навмисно виставляють український прапор. Саме так вони розстріляли влітку минулого року підрозділ "Айдару".
- Я тобі дам "парабелум" – посміхаючись очима говорить Олег, простягаючи мені заряджене залізо.
- Ага, я знаю: ми будемо відстрілюватись і відходити в гори, – дивлячись на силуети териконів за вікном машини, цитую я відомих одеситів. І подумки дякую йому за те, що зберігає почуття гумору.
- Можливо, відстрілюватись і не доведеться – вже серйозніше говорить Олег. Але, якщо раптом що: тисни на газ по повній (звертається до Юри, який за кермом), а ми стріляємо прямо крізь вікна. Головне, їх одразу притиснути до землі. "Добре, що у нас є план, думаю я, поки Олег перезаряджає свою залізяку. Адже мати хоч якийсь тактичний план – завжди краще, аніж не мати його взагалі. Щоправда, перспектива "тиснути на газ по повній" – на дорозі, яку не ремонтували, мабуть, ще з часів Другої світової, а потім її залишки добили танками – це явне творче перебільшення. На підтвердження цього джип влітає в чергову яму, б'є днищем з такою силою, що всі клацають зубами.
- З глушником, мабуть, попрощались. І диски треба буде рихтувати, – якось замріяно говорить Юра, маневруючи між черговим проваллям і спаленим бетеером. Можливо, він калькулює суму, яку йому намалюють на автосервісі. Якщо, звісно, доїдемо до нього... Нарешті, попереду помічаємо блок-пост. Тепер, у сутінках, треба роздивитись, який над ним прапор... У мене завжди піднімався настрій, коли бачив сполучення синього і жовтого кольорів. Але зараз... ну це просто ейфорія. Хтось вимовляє те, про що всі вже подумали: "наші!". Але в ейфорію краще не впадати: читай текст вище... Тож план дій "в разі чого", ніхто не скасовує. Відстань до озброєних силуетів скорочується. Вони вже подають знаки ліхтариками, аби ми вимкнули світло...
А взагалі, завжди краще один раз побачити, ніж сто разів почути. Камера фіксує буденну роботу волонтерів на фронті:
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
