To be or not to be
Чи почали британці демонтаж Європейського Союзу? Час покаже, як розвиватимуться події. Для України веселого в цій історії замало. Те, що під час таких політичних землетрусів "падають" ринки й валюта – це тимчасові дрібниці. Гірше те, що Москва отримала сигнал про те, що її політика насильства в різних регіонах планети дає запланований результат. Не секрет, що багато британців проголосували за вихід із ЄС ще й для того, щоб захистити свій острів від потоків сирійських біженців, на голови яких Путін сипав фугасні авіабомби й ракети. Думаю, сьогодні у Кремлі п'ють шампанське. Чи горілку. Чи що там вони ще п'ють. Треба визнати, що політика війни заради досягнення геополітичних інтересів, перемагає. А пересічні росіяни отримали доказ того, що війна в Сирії, таємні поховання десантників, які загинули на Донбасі, потерпання від санкцій, падіння економіки, рубля й нафти – все це лише деякі незручності на тлі ідеї розвалу Європейського Союзу (саме як початок цього процесу російські медіа подають результати референдуму в Британії). "Игра стоит свеч", – як кажуть росіяни.
Що все це означає для України? Зрозуміло, що Європа буде зайнята своїми проблемами. Звісно, і пані Ангела Меркель, й Франсуа Олланд будуть наполягати на виконанні Мінських угод й проведенні виборів в ОРДЛО з усіма негативними для України наслідками. Все це зрозуміло. Якщо Україна отримає кредит від МВФ, найімовірніше, Київ отримає й 600 мільйонів євро допомоги від Брюсселя. Але треба чітко уявити масштаб проблем, які потрібно буде вирішувати. Поки ЄС займатиметься розлученням з Британією (а хто знає, чи це остання заява про "розірвання шлюбу"?) – процес цей буде тривалим, й таким, що відбирає багато сил і ресурсів у консультаціях й перемовинах, Путін просто спостерігати за ситуацією, до якої доклався, не буде. Тиск на Україну збільшиться. Вже зараз розвідки різних країн фіксують посилення обстрілів бойовиками та їхніми російськими командирами до рівня липня-серпня 2015 року. А скуту проблемами Європу продовжують лякати масштабною війною.
Додайте до всього цього нашу внутрішню ситуацію й політику двох пост-майданних урядів Яценюка й Гройсмана, які, піднімаючи тарифи, переклали весь тягар виживання на тих, хто раніше був середнім класом. Тих, хто допомагав армії в перший рік війни, й досі це робить. Тобто, на тих людей, які тягнуть на собі погано продуману політику субсидіювання олігархів й іншої третини населення країни. Хіба це можна назвати економічною політикою? При цьому олігархи продовжують отримувати доступ до державного бюджету. Ситуація постійно ускладнюється. Але, якщо чесно, такий небезпечний стан – не унікальне явище для багатьох держав. Почитайте історію. Потужні країни з'являлись саме тоді, коли історія й надмірно агресивні сусіди пред'являли їм справжній ультиматум. Коли люди вже не питали, коли ж буде краще – розуміючи, що краще вже було. А попереду – лише неймовірні напруження. Які мають зробити нас значно сильнішими. Або... Про "або" я навіть говорити не буду, бо це вже не матиме жодного значення. Час компромісів, ілюзій, обману, зради й затягування часу закінчився ще позавчора. Британці визначились у питанні, чи бути їм у Європейському Союзі. Українцям же доведеться вирішувати класичне "гамлетівське питання". І розраховувати, здебільшого, на власні сили. Вірю, що їх достатньо для того, щоб дати ствердну відповідь на питання, яке свого часу сформулював Шекспір.
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
