2 січня 2020, 18:58

Про ''таргани'' в головах й те, що має значення

Спочатку про позитив. Дуже гарно – про економічні свободи й добробут. "Холодильник" й "шлунок" також є частиною національної ідеї. Бо лише заможні люди можуть бути справжніми громадянами, й не продавати свій голос за гречку. Й не вимахувати впродовж багатьох годин партійними прапорами за обіцяний гонорар. Без багатих громадян неможливе існування сучасної країни. Вони просто будуть виїжджати геть.

Добре, що Володимир Зеленський згадав багатьох українців. Й Сергія Корольова, який в анкеті власноруч писав "українець" (тоді ще була графа "національність"). Й Олега Антонова, для якого Україна стала Батьківщиною. Не віддавати й не знецінювати частину своєї історії – це важливо.

Стосовно того, що "не має значення". Хочу нагадати, що Донецьк був чудовим містом. Із заасфальтованими вулицями й гарним освітленням. Ті, хто туди прийшли із зброєю з далеких бурятських селищ, реально потрапили в Європу. Красиве таке європейське місто. Було. Але – з площею Лєніна й однойменним пам'ятником тому ж вождю російського пролетаріату. В самісінькому центрі європейського міста. Ніби пам'ятник чумі. Таке собі шизофренічне роздвоєння свідомості. Зустрічі закоханих, з поцілунками, за якими пильно спостерігав "великий Лєнін". Він був скрізь, він стежив за закоханими з центральної площі. В його присутності зростали нові покоління молодих людей вже за часів незалежної України. Несли квіти молодята. Ймовірно, цей лєнін – сталін, й всілякі постишеви-якіри-петровські в головах багатьох людей, як елемент спільної, цементуючої культури, також сприяли появі тих самих озброєних чужинців з далеких удмурдських селищ. Які вперше в житті потрапили в гарне, заасфальтоване й освітлене європейське місто. З каналізацією й водогоном. Але, побачивши в центрі українського міста пам'ятник своєму улюбленому Лєніну, бурятські танкісти заспокоїлись. Вони вдома. Лєнін в Донецьку – це не лише брила каміння. Це справжній троянський кінь. І справа тут не в заасфальтованих й освітлених вулицях. Між іншим, лише в якихось 60-ти кілометрах від кам'яної постаті ватажка більшовицького повстання в Пітері, в іншому українському містечку – Добропіллі люди, не вражені вірусом лєніна-сталіна-путіна, не впустили у своє місто банди "днр". Й знесли цей атавізм радянської архітектури. Цікаво, чи існує зв'язок між подіями у Донецьку й Добропіллі? Чому так по-різному склалися долі цих міст? Небайдужі мешканці Добропілля, яким "не пофіг", пообіцяли просто розстрілювати бандформування "ли-ди-ни-ри" при першому ж їх наближенні. "днрівці" та їхні московські куратори засцяли заходити у таке буйне місто. Яке вже жило без лєніна в голові. Чи вам невідомий цей факт?

Київський приклад "співіснування" пам'ятника Лєніну на бульварі Шевченка (ні, ну як вам таке – пам'ятник Лєніну на бульварі Шевченка? Хіба це не знущання над українцями?) ні до чого хорошого не призвів. Таке поєднання було ознакою політичної шизофренії, в якій країна існувала багато десятиліть. Коли стрілка компасу в головах крутиться по колу й рух вперед є неможливим. Бо просто відсутній напрямок цього руху. Ми для всіх хотіли бути хорошими й толерантними. Щоб нікого не образити. Навіть тих потвор, які мільйонами вбивали українців голодом й сталінськими репресіями. І як би ці рептилії з медведчуківського "ящика" не розповідали про зменшення чисельності населення за часів вже незалежної України, хочеться аби маніпульовані ними співгромадяни, у яких стрілка компасу обертається по колу, не плутали хрєн з пальцем. Не порівнювали тих, хто виїхав на заробітки і навіть звідти, з-за кордону, підтримує Україну, з тими, кого ще живими, щоб двічі не возити, вкидали в ями й закопували землею. Невже ми хочемо, щоб під пам'ятниками цим потворам призначали побачення закохані, а в головах людей тривав весь цей маразм? Й інфікувалися цим вірусом наступні покоління, які імперії не бачили в очі, але мовою символів ми їм повідомлятимемо, що там було добре? Щось не дуже романтична картина вимальовується.

Ми весь час були країною розідраної навпіл свідомості – частина як могла, йшла в Європу (навіть виїжджаючи туди на заробітки), а частина зустрічала й зустрічає Новий рік під бій курантів. Наша "різновекторність" означала лише одне: зупинку в просторі й часі й перетворення на територію, яка виглядає легкою здобиччю для агресії та захоплення. Поляки, словаки, чехи й інші наші сусіди не вважали, що все, що не пов'язано із заасфальтованими й освітленими вулицями, не має значення. Й не толерували роздвоєння свідомості нещасних співгромадян під пам'ятниками окупантам й мародерам. Тобто, не сприяли політичній шизофренії. Вони (і влада, й опозиція) чітко знали, куди йдуть і що для цього треба робити. Між іншим, можете подивитись, чого вони досягли. У поляків, чехів, угорців, словаків, литовців, латвійців, естонців (вибачте, якщо когось не назвав) – чудові асфальтовані дороги й освітлені міста.

Дозвольте наведу зрозумілий приклад. У вас є дві руки – права й ліва. Уявімо, що це добробут та культура. Вони обидві для вас цінні й потрібні. Ви ж не ставите питання, яка з них цінніша й від якої ви можете відмовитись? Якщо ви нормальна людина – не віддасте жодної. Ставити собі подібну дилему не можна в принципі. Це дурість. Чомусь згадав Черчіля, який в критичний момент для існування Британії, коли всі ці довбані лєніністи – сталіністи (горіти їм в пеклі, разом з їхніми пам'ятниками) цілувалися в ясна з Гітлером, а Британія самотужки вела війну, запитав у себе й своїх співгромадян: "А за що ж ми тоді воюємо?". Й відповів: "Ми воюємо за наші цінності й свою культуру". Бо без цього все інше втрачає сенс.

І я ще думаю про президента Зеленського. Він же молода людина. З покоління, яке вже значно менше страждає від старорежимних тарганів в голові. Він буває на фронті. У своєму ролику Зеленський приділив увагу нашим солдатам на передовій. І це добре. Головнокомандувач має показувати свою підтримку армії, яка веде бій. Себто, він не міг не помітити, що багато міфів, які намагаються закинути у нашу свідомість, і які, нібито, нас роз'єднують, спростовано життям. Наприклад: там, де йде війна (й не лише там), мовного питання не існує. У бій за Україну пішли україномовні й російськомовні українці. Це факт, який став неабиякою несподіванкою для Путіна. Й змусив його сідати за стіл переговорів у Нормандській четвірці. Й приїхати в Париж.

Так, ми всі радіємо нашим первісткам. Й ми фанатіємо, зриваючи голос, від нашої збірної. Але хочемо, щоб наші первістки, й всі наші наступні діти жили в нормальній країні. Й пам'ятаємо, що Венесуела також непогано грає у футбол. Людина – багатовимірна істота, й вона потребує багатьох складових для повноцінного життя.

Який підсумок? У бажанні об'єднати й зміцнити власний електорат (поки-що це не схоже на спробу об'єднати країну. Бо навряд чи знайдеться достатня кількість людей, готових поріднитися із справжніми людожерами та їхніми історичними привидами), не варто робити спроби роз'єднати українців й прищепити їм вірус пофігізму. Мовляв, пофіг, які пам'ятники, які вулиці. Ми ж знаємо, до чого це, зрештою, призводить.

Й пам'ятайте правило правої й лівої руки: вони нам потрібні обидві. Ми не повинні робити якийсь неприродний вибір.

Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.

Після "Будапештського меморандуму": війна, окупація територій, ядерні погрози. Світ має дещо згадати

The English version of the article is available at this link. Далеко не всі люди, які зараз живуть на планеті Земля, пам'ятають, що Україна мала достатні запаси зброї – в тому числі ядерної різних типів, яка виконала б функцію стримування агресії з боку будь-якої країни...

What Nuclear States Can Do with a Non-Nuclear One. A Cautionary Tale from the Disarmed Ukraine, Which Was Not Given Sufficient Security Guarantees, for All Countries of the World

Russia is threatening to carry out a nuclear strike on Ukraine. Russian President Putin tested a carrier missile designed to carry a nuclear charge during an attack on Ukraine...

Удар ''Орєшніком'' по Україні: так що ж Путін хотів цим показати?

Забагато реакцій в інформаційному просторі щодо того, "що хотів показати Путін" ударом балістичною ракетою середньої дальності по Україні...

День Гідності і Свободи. Чому вбивць Майдану не було покарано? Хто покривав злочинців вже після зміни влади? Які висновки ми зробили? (ВІДЕО)

Ті, хто віддавали накази і розстрілювали людей у лютому 2014-го року, прочинили браму в пекло. З цього моменту в історії, коли мирний протест було розстріляно – в центрі європейської столиці, у 21 столітті, коли здавалось, що темні віки залишились у мороці історії, почався наступний етап насильства над українцями...

Trump's conversation with Putin and the Russian's "psychological attack"

On the morning of November 11, 2024, Russia took off with its strategic bombers and several MiG-31 Kh-47M2 "Kinzhal" missile carriers. Given that Russia is using old Soviet bombers, some of which were disabled by accurate strikes by Ukrainian drones, almost all the "Bears" and "Backfires" that Russia is capable of launching in principle were smoking old Soviet engines...

Зернова схема в Одесі: до чого тут посадовець БЕБ Ткачук?

Минулого тижня всі знову переконалися, що БЕБ не є Бюро з економічної безпеки, а в певному сенсі може навіть перетворитися на "Бюро економічної небезпеки України"...