Пам'яті друга. Загинув, рятуючи побратима
Це було останнє відео, яке мені скинув Стас Олександренко – з села Русанів на Броварському напрямку поблизу адмінмежі з Чернігівською областю. Тоді російські окупанти крили село реактивною артилерією. Й ніби під час Другої Світової, палали українські хати, підпалені російською армією.
Але 20 квітня 2022 року воїн ЗСУ Стас Олександренко героїчно загинув. Рятуючи свого молодшого побратима, який отримав поранення від обстрілів російськими "Градами". Стас кинувся на допомогу, кваліфіковано наклав турнікет на поранену руку, зупинив кровотечу. А під час наступного прильоту ворожих снарядів, прикрив побратима своїм тілом... За героїчний вчинок командування частини клопотатиме про нагородження Стаса Олександренка орденом Богдана Хмельницького. Посмертно. Говорить заступник командира мінометної батареї:
Стас воював з 2016 року на багатьох напрямках нашої оборони. З останніх рубежів – Броварський і Харківський напрямки.
Після того, як ЗСУ вибили ворога з півночі країни, Стас, у складі свого мінометного дивізіону, воював вже під Харковом.
Із Стасом ми познайомились у лютому 2017-го в Авдіївці. Він тоді займався аеророзвідкою і з задоволенням показував свою роботу – знищення російських артилерійських батарей, які обстрілювали українське місто. Це було розкішне відео, зняте безпілотником. Російські САУ на позиції вели вогонь у напрямку підконтрольних Україні територій. Ті, хто обстрілювали українське місто – в тому числі його цивільний сектор, певно думали, що це і є така війна – заряджаєш, стріляєш, все це кудись летить і там вбиває людей. А десь в кремлі вже готують нагороди за ці вбивства і руйнування. Але у відповідь вже тоді прилітало достойно. Працював контр-батарейний радар, який засікав постріли. В повітрі був безпілотник, в об'єктиві камери якого перебували російські САУ. І українська артилерія била у відповідь. На диво точно.
На відео, яке мені показував Стас, були помітні спочатку "маленькі" спалахи на броні самоходок. Навіть здавалось, що вони не завдали суттєвої шкоди ворожим артилерійським установкам. Але це був оманливий висновок. Кумулятивні снаряди прошили броню. І за декілька секунд потужні вибухи боєкомплектів змінили картину до невпізнання. В результаті – замість батареї російських САУ – кілька чорних плям на землі і обгорілий метал. "Ось це і є наша робота" – посміхаючись говорив Стас. І я бачив, як він любить свою роботу.
Цю війну, цей напад з усіх боків путінської росії на Україну називають війною цивілізацій. За зрозумілі нам цінності – свободу, Незалежність, право на життя й існування країни. Війною вільних людей проти путінської системи рабства. І ця війна для Стаса стала не лише битвою світів. Вона стала його особистою справою. Якось він сказав мені, дивлячись туди, звідки прилітали ворожі снаряди, що не піде з передової за жодних обставин: "У мене з росіянами тепер свої розрахунки". Думаю, він говорив і про загиблих побратимів і про вбитих цивільних і про зруйновані українські міста.
Стасе, Україна, яку ти так любив, тебе пам'ятатиме. І наші вороги горітимуть не лише в пеклі, а й в цій реальності. Спочивай з миром, воїне.
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
