Обличчя сучасного російського нацизму прорвало і порвало. Запам'ятаємо Антона Красовського і Сєргєя Лукьяненка, щоб все це згадати на Міжнародному трибуналі
Те, що рупор російського фашизму – телеканал "Russia today" розірвав співпрацю з ортодоксальним нацистом Красовским Антоном Вячеславовичем, 1975 року народження, кумом Ксенії Собчак і вже колишнім директором русского вещания "Russia Today", який запропонував топити і спалювати українських дітей і розстріляти всіх, з ким ця наволоч "не хочет жить в одной стране", ні про що не свідчить. Такі кадри, як Красовський Антон – "золотий фонд" путінської банди медіа-кілерів, разом із Владіміром Соловйовим, Маргарітою Сімоньян та іншими медіа-холуями путінського режиму. Нацисти знайдуть нацисту "гідне" застосування. Оце лайно, яким є Антон Красовський, вспливе в структурі російської системи пропаганди, ось побачите. І ще щодо Красовського – це саме та істота, яка на початку вторгнення збиралась спалити Конституцію України на Хрещатику. Не дійшов до Хрещатика. Як правило, такі "воїни" не ходять далі своїх студій. Вони "геройствують" за спинами гарматного м'яса, яке росія набирає по мобілізації і відправляє у пічку війни.
Антон Красовський – це лише одна з гримас сучасного російського нацизму. А хіба "пісатєль – фантаст" Сєргєй Лукьяненко, який чемно підтримував розмову про те, як краще вбивати українських дітей: "топити чи забивати їх в хатах у Карпатах і палити", чимось кращий від Красовського? Звісно, ні, не кращий. Більше того – саме цей "пісатєль-фантаст" і підкинув дровішек у "полыхающее на "Russia today" пламя оголтелого российского нацизма". Ця істота, яка називає себе "пісатєлєм", і наябєднічала нацисту Красовському на українських дітей, з якими вона (істота) познайомилась у 80-х роках! Уявляєте, скільки років "пісатєль" Лукьяненко накопичував внутрішню злобу – десятиліттями!
Обличчя сучасного російського нацизму ми з вами бачимо давно. В загостреній фазі ці ікла оголились з 2014 року. Світ часто психологічно не готовий сприймати інформацію, що в 21-му столітті авіафугасами б'ють по драмтеатру. Знищують артилерією цілі міста. Або намагаються "Калібрами" спалити електростанції, щоб люди взимку вимерзли. Природа цієї неготовності Цивілізації до сприйняття гіркої правди – в психологічній площині. Це ніби відлуння геноциду 30-х років, коли цивілізований світ, прокидаючись, готуючи каву і читаючи газети, не міг повірити, що російська імперія (яка тоді називалась СРСР) вбиває штучним голодом мільйони людей в Україні. Світ вагався – психологічні запобіжники спрацьовували. "Такого не може бути у сучасному світі", – часто думав Світ, ковтаючи каву і одягаючи білу сорочку перед дорогою в офіс.
Все це є. І було. Росія завжди вбиває. Такою є її природа, яку описали і Путін (зокрема, у своєму виступі напередодні вторгнення в Україну), і його підручні типу Дмітрія Мєдвєдєва і Владіслава Суркова. А концепцію цього геноциду реалізовує велика команда – Шойгу, Лавров, Патрушев, Кадиров, Пригожин, Суровікін, Матвієнко, Соловйов, Сімоньян. І ще тисячі особєй, з яких складається російська державна машина. Машина війни і пропаганди. І серед цих фізіономій – ось це. Антон Красовський. І його добрий співрозмовник, пісатєль-фантаст Сєргєй Лукьяненко. Цікаво, які власні твори цей фантаст запропонує дітям – російським дітям? Про те, як правильно топити і палити українських дітей методами Гестапо й НКВД?
Навіщо це запам'ятовувати? Щоб знати, хто має сидіти на лаві підсудних Міжнародного трибуналу за злочини російської федерації в Україні, за злочини проти людяності і підбурювання до геноциду проти українського народу. Звертаюсь до Інституту Масової Інформації, який формує списки російських геноцидників, які мають постати перед судом. Не лише Божим, а й судом Міжнародним – за воєнні злочини і підбурювання до них. Ось вам ще два клієнти з психіатричної палати, якою є сучасний російський інформаційний простір. І відео для документування. Оскільки на "Russia today" його вже знищили. Адже російські нацисти зачищають власні злочини не лише в Бучі, Ірпені, Лимані, Куп'янську, Ізюмі та інших українських містах, а й в інформаційному просторі. Збережемо ці докази для Гааги.
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
