Потрібно поставити крапку у питанні отримання російського паспорту. Адже питання залишились
Подвійні стандарти й російське громадянство – не найкращий приклад для решти країни
Писати цю колонку мені нелегко. Розуміючи трагедію людей, які залишились на окупованій території. Або мають там рідних. Але зробити це потрібно, щоб питання російського паспорту і російського громадянства не викликало подвійних тлумачень. Або, ще гірше – повзучої легалізації "вимушеного" російського громадянства.
Біда в тому, що історії з російським громадянством українських посадовців та найближчих членів їхніх родин нас супроводжуватимуть й надалі. Я особисто маю інформацію про нові "кейси", які перебувають в стадії перевірки. Адже у цій справі важливо не припуститись помилки. Тому країна має випрацювати універсальні правила і алгоритми реагування на факти, з врахуванням як моральних критеріїв, так й факторів безпеки і ризиків як для національної безпеки (а це вже виходить за межі особистої справи громадян України, яких росія вважає своїми громадянами), так і для самих власників російських паспортів та третіх осіб. А такі ризики, на жаль, існують. Тому громадяни України мають право отримати повну інформацію, щоб свідомо зважувати всі "за" і "проти", приймаючи дуже непросте рішення.
Одним з таких прикладів може бути історія з російським паспортом дружини керівника Державного оператора тилу Арсена Жумаділова. Відверто кажучи, після серії скандалів з російськими паспортами у близьких родичів українських високопосадовців – одним з останніх з яких була історія з російським громадянством дружини й тещі заступника керівника Національної поліції Дмитра Тишлека, я сподівався, що Арсен Жумаділов сам подасть у відставку. І не лише тому, що на посаді керівника Агенції закупівель, яка займається забезпеченням ЗСУ, потрібно виключити будь-які прямі, або опосередковані можливості впливу з боку російських спецслужб. Думаю, що діапазон можливих варіантів дій для посадовців у подібних ситуаціях є значно вужчим, аніж для громадян, не переобтяжених державними посадами. Адже не важко визнати, що поїздки на тимчасово окуповані території можуть стати фактором шантажу і спроб здійснення впливу на українських посадовців. У зв'язку з цим я надіслав пану Жумаділову питання щодо його поїздок в окупований Крим. Зокрема, про те, чи обіймав він будь-які державні посади, коли здійснював такі поїздки, як часто він та (або) його дружина їздили (а) в окупований Крим? З відповіді, яку я отримав від керівника Державного оператора тилу, стало зрозуміло, що Арсен Жумаділов "їздив в Крим раз на три роки в середньому. Деякі з вказаних поїздок могли відбуватись в час, коли я (Арсен Жумаділов) працював на публічній службі. Наразі зазначити точні дати поїздок неможливо". І сам же Арсен Жумаділов зазначив, що "Будь-які зв'язки публічних осіб з країною-агресором підлягають ретельній перевірці та постійному моніторингу з боку правоохоронних органів, громадянського суспільства для унеможливлення загрози національній безпеці та територіальній цілісності держави". І це добре, що посадовець це розуміє.
Проблема створення прецеденту й подвійних стандартів
Думаю, що подвійні стандарти це, в принципі, нонсенс і поганий сигнал для суспільства. Скільки зараз в країні знайдеться людей, у яких залишились близькі люди під окупацією? Чи означає це, що ми мали б толерувати отримання російського громадянства тими, хто їздив, або збирається їздити до своїх рідних на окуповані території? Чи у всіх, хто здійснював такі поїздки (у близьких членів їх родин) у кишенях знайдуться російські паспорти? Чи потрібно знімати питання до українських посадовців (наприклад, до суддів), які від початку агресії здійснювали поїздки на тимчасово окуповані території чи на територію рф? Наскільки мені відомо, Громадська рада доброчесності вважає невідповідними критеріям доброчесності суддів, які їздили в окупований Крим. І, нагадаю, йдеться про поїздки – до масштабного вторгнення 24 лютого 2022 року. Якісь інші критерії у нас можливі щодо інших посадовців? Зважаючи на те, що в країні створено прецедент, тепер цей пункт треба зняти з порядку оцінювання відповідальних осіб? Ось вам, до прикладу, матеріал "Радіо Свобода" про суддю, який не лише має майно в Криму, а й їздив туди вже за часів окупації. В публікації також йдеться про те, що дружина судді має російський паспорт. Сам факт такого розслідування свідчить про актуальність цього питання в системі координат національної безпеки України й моральних аспектів, які також потребують уваги, особливо – під час війни.
Ось що пишуть журналісти "Схем" щодо таких поїздок на тимчасово окуповані території: "Що не так з поїздками в Крим, окупований Росією? По-перше, від моменту в'їзду на півострів людина підкоряється вже російським законам, показує документи прикордонникам-окупантам, розраховується окупаційною валютою – російським рублем, та навіть сплачує податки в бюджет-країни агресора, щоразу щось купуючи. По-друге, виникає питання, чому представник української влади не боїться бути там затриманим?". Резонні запитання? Я вважаю, що так.
Нікчемність російської "паспортизації"
Так, державі Україна довелося вирішувати безпрецедентні задачі і виклики, які неможливі в умовах сучасної європейської парадигми співіснування держав. Частина української території перебуває під російською окупацією. Мільйони людей опинились не лише на цих територіях. Вони перебувають під пресом російської армії, російських спецслужб й окупаційних адміністрацій та місцевих колаборантів. Розуміючи нетиповість і дикість для цивілізованого світу ситуації, Україна прийняла Закон України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України". Цей закон регулює правовий статус громадян України, які проживають на окупованій території. Він визначає мізерність "документів", якими "обілечують" російські окупанти громадян України. Простіше кажучи, Україна і весь цивілізований світ не визнає "паспорти", які росія примусово виписує громадянам України. Український законодавець цим законом підтверджує, що у такому випадку громадяни України не визнаються колаборантами і за ними залишається повноправне громадянство України. Тобто, російські "аусвайси" є питанням виживання людей на тимчасово окупованих територіях, без яких людина вже не може забезпечити своє виживання, як і виживання своєї родини. Та й просто не може купити ліки. Про що повідомляли представники окупаційних адміністрацій – наприклад "керівник" окупаційної адміністрації селища Лазурне на Херсонщині, колаборант Олександр Дудка.
Прошу звернути увагу на те, що ці норми українського законодавства поширюються на "громадян, які проживають на окупованих територіях". Наводжу цю норму закону дослівно: "6. Примусове автоматичне набуття громадянами України, які проживають на тимчасово окупованій території, громадянства Російської Федерації не визнається Україною та не є підставою для втрати громадянства України".
Тоді у мене питання: чи поширюється норма цього закону на осіб, які не живуть постійно на окупованих територіях, а приїжджають (або раніше приїжджали) щоб зустрітись з рідними? Адже, погодьтеся, ці ситуації суттєво різняться. І яку процедуру вони мали пройти, щоб отримати російський паспорт? За замовчанням, чи писали заяву і виконували весь регламент вступу у російське громадянство? З відповіді пана Жумаділова щодо обставин отримання його дружиною російського паспорту, стало відомо наступне: "Під час поїздок представники окупаційної влади неодноразово здійснювали перешкоди моїй дружині, погрожували їй, примушуючи до паспортизації країною-агресором. В умовах повного безправ'я на тимчасово окупованій території, так як відмова в отриманні паспорта країни-окупанта призводила до обмеження пересування, позбавлення можливості відвідувати близьких рідних, які потребували догляду, створювала реальну загрозу насильства з боку агресора, моя дружина була вимушена погодитись на примусову паспортизацію країною-окупантом навесні 2021 року, в місті Сімферополі. Інформація про моє місце роботи при поданні документів на отримання "паспорту" не подавалась. З початком повномасштабного вторгнення дружина припинила поїздки. Спілкування зі співробітниками ФСБ не було".
Звісно, ми не можемо закликати всіх громадян залишати тимчасово окуповані території. Не всі мають такі можливості. Але ми маємо розуміти й інше: дещо інші вимоги до відповідальних посадовців України та їхніх найближчих родичів. Російські спецслужби точно вміють користуватися будь-якими вразливостями системи української влади. Чи можуть вони спробувати у будь-який спосіб використати такі можливості? Чи розуміються росіяни на спецопераціях, які в спецслужбах називають "саботаж постачання"? Як такі операції провертають через треті країни й підставні компанії? Відповідь: так. Зважаючи на це, відповідальною позицією високопосадовця, на мою думку, мав би бути вибір: або поїздки на тимчасово окуповані території, або посади в структурі української влади. Зрозумійте: мова не про прізвища. Мова про принципи і питання національної безпеки. Посадовець, який намагається поєднати (чи поєднував це у минулому) одне з іншим, створює ризики не лише для себе і своєї родини, а й, я вважаю, для системи національної безпеки країни. У даному випадку, не виключено, що пан Жумаділов здійснював поїздки на тимчасово окуповані території, перебуваючи на державних посадах.
Звісно, я розумію, що це питання – не лише до тих чи інших посадовців. А й до тих, хто здійснює перевірки на предмет доступу до державних таємниць чи в питаннях відповідності посаді. Але, наскільки мені відомо, СБУ лише здійснює такі перевірки й передає наявну інформацію політичному органу, який і затверджує призначення на посаду.
Вихід з російського громадянства
Як на мене, існує варіант декларативного виходу з громадянства рф. З написанням відповідної заяви в українські органи влади. Такий вихід з громадянства застосовують у виключних випадках. Наприклад, коли країни перебувають у фактичному стані війни й дипломатичні інституції країни-агресора не діють у вашій країні. "Найбільша перевага декларації полягає в тому, що вихід із громадянства, як і пов'язана із цим взаємодія з владними органами рф/рб, від особи не вимагаються" – це висновок юристів. Але подружжя Жумаділових, судячи з відповіді на мій запит самого Арсена, вирішило виходити з громадянства рф шляхом звернення до російських установ: "Наразі дружиною готуються документи для звернення до консульської установи рф за межами України з метою ініціювання процедури виходу з "громадянства" росії". А раніше, у Фейсбуці Арсен Жумаділов написав: "Нами з дружиною було прийняте рішення відмовитись від її російського "паспорту". Готуємо відповідні документи. Це тривала процедура, але шлях буде пройдено". Можливо, й буде пройдено. Але у випадку, якщо ви вирішили виходити з громадянства рф так, як це роблять за мирних умов, варто зважати на те, що в законодавстві росії існують зачіпки, які або ускладнять цю процедуру, або зроблять її неможливою. Справа в тому, що, за певних обставин, росія залишає за собою право відмовити у скасуванні російського громадянства. І це варто знати всім, хто бере до рук російський паспорт. Російське громадянство може виявитись тунелем, у який вхід є, а вихід з якого знайти важко. Прийміть це, будь ласка, до уваги. І зважте всі "переваги" і ризики.
Існуюча проблема виходу з російського громадянства давно відома в Україні. Ось що про неї говорять юристи (Микола Єрема, адвокат, юрист ЮФ INTEGRITES, публікація: Ligazakon):
"Для громадян України, які не встигли до початку повномасштабного вторгнення вийти з громадянства рф чи рб, ситуація складається так, що вийти з попереднього громадянства вони не можуть. Представницькі органи цих держав в Україні не працюють, поїздка до цих держав неможлива або небезпечна, подача заяви про вихід через треті країни недоступна через юридичні та економічні перешкоди".
Існує, як я розумію, варіант звернення до суду. Звісно, до українського суду. Який має визнати набуття громадянином – громадянкою України громадянства росії вимушеним. Тим більше, що Україна визнала російські паспорти нікчемними. Але навіщо тоді готувати документи й самим готуватись до того, що це – "тривала процедура"? Щоб мати печатки і погодження від рф на вихід з її громадянства? Й довго чекати на "милість" російської держави? Навіщо? Щоб, скажімо, не було проблем за кордоном, якщо росія інспіруватиме провокації через Інтерпол? Відомо, що періодично росіяни такі провокації роблять, й таких "коників" від росіян можна очікувати, скажімо, в тій же Туреччині, ОАЕ, Бразилії, та й в інших країнах, які спілкуються з російським диктатором Путіним й вважають себе нейтральними. Ну тоді ми з вами підходимо до ще однієї проблеми для посадовців та членів їх сімей, які можуть супроводжувати їх за межами України у зв'язку з тим, що росія їх може вважати своїми громадянами. Тому, як на мене, питання скасування російського громадянства важливо вирішувати не через російські структури. Або – не лише через російські структури. Адже тоді у держави Україна з'являються додаткові юридичні підстави захищати своїх громадян за кордоном й заперечувати наявність у них російського громадянства. Та й Google "пам'ятатиме" про вашу безкомпромісну й рішучу позицію позбутися російського громадянства – шляхом "декларативного права" й публічного знищення виданого росією документу.
Зважаючи на те, що історії з російськими паспортами непоодинокі (я вже згадував ситуацію з дружиною і тещею заступника голови Національної поліції Дмитра Тишлека), ми маємо чітко вирішити питання російських паспортів в Україні. Виходячи як з норм закону, так і здорового глузду, з усвідомленням того факту, що Україна вже десятий рік у стані війни з підступним, жорстоким і досвідченим ворогом, який використовуватиме будь-яку нашу слабкість, нерішучість чи невизначеність, у власних цілях. Й українські посадовці та члени їхніх родин повинні бути убезпечені від можливих впливів країни-окупанта. Обираючи щось одне: або вимушене "громадянство", або відповідальні посади в Україні. Сподіваюсь, так ми вирішимо одне з тих питань, які поставлено перед нами війною росії проти України.
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
