Що відбувається в інституті геронтології? Частина 1.

Наслідки російської війни проти Україні ми відчуватимемо дуже довго. Людина, яка отримала тяжку контузію на фронті, може не отримати кваліфіковану допомогу у глибокому тилу. Адже не всі лікарі володіють необхідною кваліфікацією й методиками для лікування поранених з баро-травмами. На жаль, яскравою ілюстрацією цього є нещодавній випадок у київському метро – військовий з контузією потребував допомоги. Але, медики, які приїхали на виклик, лише розгублено стояли, спостерігаючи за стражданнями людини.

Водночас, в Україні є науково – медичні установи, які, об'єднуючи наукові знання з практичною медициною успішно розробляють, вдосконалюють та ефективно застосовують, зокрема, нові лікувальні методики, необхідні для надання допомоги за подібного анамнезу. Мабуть, флагманом у цьому напрямку медицини став Інститут геронтології імені Чеботарьова НАМНУ, який залишається унікальним науково-дослідним інститутом в Україні, що займається вивченням широкого спектру вікових змін людини: біологічних, медичних, соціально – гігієнічних. За результатами незалежного міжнародного рейтингу з оцінки наукової продуктивності у 2023 році, колектив Інституту посів перше місце серед наукових медичних закладів України.

За наказом директора N25 від 17.02.2022 року "Про затвердження допомоги військовослужбовцям в умовах запровадження воєнного стану" вчені та медики інституту забезпечили постійний резерв ліжок для військовослужбовців терапевтичного та неврологічного профілю, лікування і відновлення значної кількості військовослужбовців із складними мінно-вибуховими травмами (МВТ), які отримали на фронті контузії різного ступеня тяжкості. Фахівці інституту сформували виїзні бригади, що надавали медичну допомогу в різних районах Київщини, провели під час війни на базі інституту дві міжнародні науково-практичні конференції із залученням спеціалістів з різних країн світу з актуальних питань лікування військовослужбовців. Наукову монографію на цю тему, яка вийде незабаром, очікують лікарі не лише в Україні, а й в усьому світі – адже зона війни шириться планетою.

Саме тому, коли я отримав звернення від працівників цієї науково-медичної установи з проханням розібратися у ситуації, яка складається всередині інституту, я відклав всі справи і приїхав до установи, щоб поспілкуватись з ініціаторами звернення, зокрема, професорами Ларисою Єною і Світланою Кузнецовою, а також зв'язався з керівником інституту (в статусі в.о.) Борисом Маньковським, який, на момент мого спілкування з ним, перебував за кордоном. Перше, що я зробив – поспілкувався з пацієнтами у лікувальному корпусі. А для того, щоб картина була повною – з військовим, і цивільним пацієнтами.

Дмитро Кривошей на війні з 2014 року. В результаті ворожого обстрілу під час активних бойових дій – підрозділ Дмитра атакував російські позиції, боєць втратив ногу і отримав контузію від вибуху ворожої міни. Лікування в різних медичних установах не вирішило питання гострого головного болю, від якого Дмитро страждав більше року. Цю проблему вирішили науковці й лікарі Інституту геронтології. Ось що сказав Дмитро: "У серпні 2022 року на Запорізькому напрямку під час розмінування отримав поранення від ворожої міни. Два моїх побратими загинуло. Мені трошки пощастило. Коли потрапив в Інститут геронтології, було дуже погано. Шум у вухах, спати не міг, фантомні болі були – дуже погані. Такі, що жити не хотілось. Зараз фантомні болі пішли, шум ще трохи є, тиск трохи є, але зараз я себе краще відчуваю (посміхається).

- Зараз ваші побратими тут лікуються?

- Зараз нема, але лікуються. З 2014 року тут багато було. З того що я знаю, у хлопців, які тут лікувалися, головний біль пройшов. У мене теж голова боліла рік. Тут я навіть не зрозумів, що зі мною відбувається, у мене перестала голова боліти".

Пацієнтка Наталія Вітик розповіла, що до інституту потрапила в тяжкому стані. В інших лікарнях допомогти їй не змогли: "Лежала в трьох лікарнях. Ніхто мені не міг допомогти з моєю проблемою. Коли попала сюди, тут мене вилікували. Пролежала тут три тижні і результат вражаючий. Чоловік привіз мене сюди у такому стані, що я вже ходити не могла. Зараз я почуваю себе набагато краще. Витягнули мене з дуже важкого стану.

- Дорого тут лікуватись?

- Ні, ніяких грошей ніхто не вимагав, ніяких ставок тут взагалі немає".



Хронологія подій

3 вересня 2023 р., після закінчення строку повноважень попереднього керівника, провели вибори директора, у яких Борис Маньковський приймав участь як самовисуванець. Це в країні політичні вибори під час війни не можливі. А науковці мали обрати свого керівника методом голосування. І тут сталася несподіванка.

Постановою КМУ України від 14 грудня 2016 р. N998 "Деякі питання обрання та призначення керівника державної наукової установи" затверджено методичні рекомендації щодо особливостей обрання керівника державної наукової установи, що визначають порядок обрання керівника державної наукової установи незалежно від її підпорядкування. За п.25 цієї постанови, кандидат має право зняти свою кандидатуру шляхом подання письмової заяви до організаційного комітету не пізніше ніж за 24 години до початку виборів, оскільки очевидно, що в іншому випадку це може вплинути на достовірність та правомірність результатів виборів.

Однак, один з найвірогідніших кандидатів, працівник інституту, відомий вчений, обізнаний з усіма напрямками діяльності інституту доктор медичних наук А.П. ПОЛЯКОВ, який разом з Б.М. Маньковським мав приймати участь у другому турі, зняв свою кандидатуру вже після початку голосування у другому турі виборів, подав письмову заяву, яку всупереч чинному порядку було прийнято та оприлюднено, що, цілком вірогідно, вплинуло на хід голосування та результати виборів. Переможцем став самовисуванець Б.М. Маньковський. Працівники інституту мають сумніви що це відбулося без стороннього впливу на А.П.Полякова.

Пунктом 48 методичних рекомендацій передбачено, що вибори вважаються такими, що не відбулися, якщо: у першому турі виборів брав участь один кандидат і він не набрав більш як 50 відсотків голосів виборців; у другому турі виборів жоден з кандидатів не набрав більш як 50 відсотків голосів виборців. Б. Маньковский не набрав в першому турі більш як 50 відсотків голосів виборців, а другий тур відбувся з очевидним порушенням і тому, не може вважатися легітимним. Чомусь це не викликало сумнівів у Національної академії медичних наук (представники якої були присутні під час виборів) і призначення Б.М.Маньковського на посаду в.о. директора відбулось.

Чому питання чистоти проведення виборів є важливим? Ну ми ж вимагаємо від політиків чесних виборів, без порушень? То чи варто створювати подвійні стандарти в неполітичних середовищах? І ще одне: чи варто починати добрі справи з того, що може виглядати підозріло й закладати міну у питанні легітимності на майбутнє? Воно того варте? Навіщо?

Вже після виборів Борис Маньковський призначив нову команду керівників.

Готуючи цю статтю я ознайомився із специфікою науки геронтології, яка вивчає процеси вікового розвитку людини, зміну регуляції активності генів, їх експресії та репресії. Геронтологія вивчає та розробляє дієві методи продовження оптимізованого довголіття та омолодження. Це міждисциплінарна наука, яка поділяється на кілька вкрай важливих напрямків. Геронтологія вивчає соціальні, психологічні, біологічні аспекти змін, що відбуваються в залежності від віку людини.

Без сумніву, враховуючи весь спектр завдань, які стоять перед геронтологією, на професійного геронтолога треба вчитися та практикуватися роками. Саме об'єднання таких системних знань і сприяло ефективному лікуванню військовослужбовців після початку повномасштабної війни.

Більшість людей із команди Бориса Маньковського (ендокринолога за фахом) прийшли з центру дитячої кардіохірургії (доросле відділення) інституту Ємця (Ілля Ємець – директор державної установи "Науково-практичний медичний центр дитячої кардіології та кардіохірургії МОЗ України", кардіохірург, доктор медичних наук, заслужений лікар України, Міністр охорони здоров'я в уряді Миколи Азарова за часів президентства Віктора Януковича, з 21 грудня 2010 по 17 травня 2011, та в короткий проміжок часу з 4 по 30 березня 2020 року в уряді Дениса Шмигаля).

Щодо добору спеціалістів у команді, яка прийшла разом з Борисом Маньковським до Інституту геронтології, сам Борис Микитович розповів в інтерв'ю з ним, яке я записав під час перебування в.о. директора інституту за кордоном. Повне інтерв'ю слухайте тут:

Чому ж виникли проблеми у співробітників інституту з приходом нової команди? Щоб розібратися у цьому питанні, я поспілкувався як зі стороною, яка звернулась до мене, як до журналіста, з заявою – Ларисою Єною й Світланою Кузнецовою, так і з чинним керівником установи – в.о. директора Борисом Маньковським.

Лікування військових.

Зі слів заявників мені стало відомо, що головний лікар усно на нараді із завідувачами відділень одразу заборонив прийом військовослужбовців, повідомивши, що це не категорія інституту.

Щоб розібратись в тонкощах лікування поранених з мінно-вибуховими травмами, я звернувся до Світлани Кузнецової, яка очолює цей напрямок науки і лікування. З розмови можна зробити висновок, що в інституті створено нові методики лікування баротравм, за якими враховується як стан поранених, так і вік (ось де знання геронтологів виявились вкрай корисними).

Ось що розповіла професорка Світлана Кузнецова: "Ті знання, які ми набули в інституті, ми використовуємо для лікування поранених з мінно-вибуховими травмами. Тут знадобилась геронтологія. Тому що у нас значний віковий діапазон поранених військових. Від 20 до 65 років. І ми поділили їх на до 40-ка і після 40-ка. Поранені по-різному переносять мінно-вибухові травми. Значить, по-різному їх і лікувати потрібно. У нас дуже гарне обладнання, яке дозволяє це робити. До 40-ка років у поранених більше страждає кора. Тому що до 30-ти років у чоловіків ще йде дозрівання мозку. Після 40-ка мозок вже сформований. Тож після 40-ка років більша страждає підкірка головного мозку... і тактика лікування має бути іншою. Там одні препарати, тут інші. І ми не просто говоримо. Ми беремо енцефалограми, обводимо де немає норми і показуємо все це".

На фото: професорка Світлана Кузнецова

Напрацьовані ефективні методи, що дозволили значно покращити відновлення психічного та фізичного стану військових. Визначені характерні наслідки та плани лікування для військовослужбовців з МВТ (мінно-вибуховими травмами). Встановлено загальні і вікові характеристики патологічної перебудови електрогенезу головного мозку та їх лікування, зміни структур біоелектричної активності головного мозку в результаті перенесеної МВТ в залежності від віку, що потребує особливого підходу до лікування. Отримані результати використанні в розробці нових методів фармакологічної корекції викликаних МВТ патологічних змін. Розроблені схеми курсового прийому препаратів також в залежності від віку, травми та її наслідків. Зважаючи на мою розмову з пораненим, який підтвердив, що ЛИШЕ В ІНСТИТУТІ внаслідок наданої допомоги він позбувся гострих головних болей, які мучили його півтора роки, можу припустити, що ці методики є ефективними, й, вірогідно, унікальними. Ось що сказав у продовження нашої розмови Дмитро Кривошей, який окрім втрати ноги, отримав контузію: "Вже можу спати, бо не спав зовсім. Тижнями не спав, панічні атаки були, задихався вночі".

Українська наука – фронту. Новітні методики лікування мають працювати, повертаючи до активного життя українських військових, які отримали поранення на війні.

Отже, важливим питанням є забезпечення лікування в інституті якомога більшої кількості українських військових з контузіями та тяжкохворих цивільних, наскільки це можливо. Вже після моєї розмови з Борисом Маньковським, у відділення судинної патології головного мозку вдалося покласти, за направленням військового шпиталю, двох пацієнтів – військових (один з них ветеран російсько-української війни), з баротравмами. За моєю інформацією, госпіталізація до лікувального відділення дозволена на 2 тижні. Після чого процедуру оформлення для продовження лікування (а це в переважній більшості випадків рекомендовано пацієнтам з подібними травмами), треба починати знову. Працівники Інституту повідомили, що певна кількість співробітників через відношення до них нового керівництва звільнилася.

Тож важливим показником зорієнтованості Інституту на допомогу військовим, як на мене, є кількість поранених, які нині перебувають на стаціонарному лікуванні, і можливості з надання їм кваліфікованої допомоги. Керівник інституту (в статусі в.о.) Борис Маньковський, на момент нашої розмови, не володів інформацією про кількість військових, які проходили лікування в Інституті геронтології на момент нашої розмови. Бо, як сказав Борис Маньковський, він перебуває у відпустці. І порадив звернутися до головного лікаря (відповідний запит я направив в Інститут).

Водночас, згідно інформації, яку я отримав в Інституті геронтології, на момент нашої розмови з Борисом Маньковським, в стаціонарі інституту проходили лікування лише два бійці. Чи не замало це, зважаючи на можливості Інституту? На що Борис Маньковський сказав: "Якщо у нас буде більше людей, яким ми зможемо допомогти, ми, як лікарі, будемо лише щасливі". Чи отримали ми відповідь на поставлене мною питання, судіть самі. Водночас, Борис Маньковський повідомив про відсутність в установи ліцензії на реабілітацію. Хоча, наскільки мені відомо, інститут, згідно Статуту, є неприбутковою установою, а ліцензію, яка стала обов'язковою з 29 листопада 2023 р. за новим законодавством повинні мати суб'єкти господарської діяльності. До того ж процес саме лікування не вимагає наявності ліцензії. Тож тепер новий менеджмент інституту, за словами нового керівника, займається отриманням відповідних ліцензій на реабілітацію.

Оплата чи благодійні внески?

Практику перерахування коштів пацієнтами в.о. директора Інституту пояснив існуванням спеціального благодійного фонду, хоча навіть на офіційному сайті Міністерства охорони здоров'я є роз'яснення про незаконність вимагання таких примусових внесків. Але Борис Маньковський стверджує, що сплата у розмірі 4500 грн є абсолютно добровільною. Щодо деталей роботи благодійного фонду, пан Маньковський також порадив звернутися до головного лікаря. Водночас, як на мене, та і за чинним законодавством, механізм добровільної оплати (пожертв) у відомих нам випадках – наприклад, у роботі благодійних фондів, які збирають гроші для ЗСУ, існує інший алгоритм. Там відкривають спеціальні рахунки, і кожен жертводавець розуміє на що саме йдуть його гроші. Наприклад, ви вирішили перерахувати на дрони для ЗСУ. Для цього волонтерський фонд відкриває спеціальний рахунок із відповідним призначенням для пожертв. І кожен жертводавець перераховує на нього кошти, чітко розуміючи, куди вони йдуть. Хто жертвує свої гроші на потреби оборони, знає, як це виглядає. Ось приклад роботи одного з фондів.

З квитанцій, які засвідчують оплату в інституті Геронтології через встановлений там банкомат не зрозуміло – куди йдуть грошові кошти, в графі отримувач – літери "МФДХ", відсутні заяви осіб, які сплачують ці внески про їх добровільність, невідомо на які потреби спрямовуються ці кошти. Але, за інформацією, зокрема, від професорки Лариси Єни, оформлення пацієнтів на стаціонарне лікування дозволено лише після пред'явлення квитанції.

На підтвердження слів про обов'язковість оплати, існують копії квитанцій про сплату, в яких фігурує одна і та ж фіксована сума: 4500 грн з пацієнта.

Це, на мою думку, підтверджує директивний характер оплати, адже благодійність визначається добровільністю як самої сплати, так і суми, яку перераховують жертводавці на рахунок установи. Але тоді виникає питання – як жертводавці знають, на що саме йдуть їхні пожертви? Можливо навіть, таких пожертв було б більше від сторонніх людей і пацієнтів, якби система роботи з донатами була прозорішою, зорієнтованою не на "загальний казан", а, наприклад, на щось конкретне для лікування поранених? Тим більше, що кошти потім все-одно якось перерозподіляються. Адже, за словами Бориса Маньковського, гроші на оплату праці (це окреме і важливе питання), надходять по-різному для лікарів і для науковців (хоча багато тих самих науковців є й лікарями, в даному випадку важливий зв'язок між науковими методиками, які розробляють в Інституті та лікуванням, зокрема, постраждалих від контузій). Але це так – думки вголос, в інституті має бути адміністрація, у компетенцію якої входить організація роботи установи в режимі, який не призводить до внутрішніх конфліктів і без порушень діючого законодавства.

"Пошарпані коридори" і європейський готель

Щодо облуплених і пошарпаних стін, про які мені довелося почути. На жаль, це спільна біда наших наукових закладів. Ми з знаємо, як у нас роками фінансували науку. Так, ту саму науку, результати роботи якої нам так потрібні у вигляді й військових розробок й методик лікування поранених. Тож, більшості українських наукових установ можна закинути "совковий" антураж. Директор Маньковський взагалі, говорить, що в інституті, до приходу його команди, не було навіть комп'ютерів (!). Але є високоточне й дороговартісне обладнання, походження якого дивує виконувача обов'язків директора. Мовляв, звідки у інституту такі можливості, й чиє це обладнання. Питання важливе, але до нього ми повернемось дещо пізніше. Спочатку про інтер'єри, нібито, законсервовані ще з часів існування радянської імперії. Все це, в науковій установі, до якої, на жаль, політики, які розподіляють бюджет держави, ставились традиційно, як і до решти науки в країні, є. Але є й дещо інше. Наприклад, лікувальний корпус вже згадуваного відділу судинної патології головного мозку, у якому я й спілкувався з пораненим бійцем ЗСУ. Інтер'єри цього відділення більше схожі на, скажімо, пристойний європейський готель. Я, до речі, поцікавився, чи показали моїй колезі, яка також цікавилась ситуацією в інституту, як він виглядає. Ні, її туди чомусь не провели. Можливо, побоялись злих "феодалів" з приватними арміями? Можливо, просто часу не вистачило. А шкода. Адже для повноти картини варто було б звернути увагу і на ці інтер'єри, і на обладнання, яке там працює, й на спеціально розроблене і виготовлене обладнання для відновлення пацієнтів.



Звідки дороговартісна апаратура?

В розмові зі мною діючий керівник Інституту Борис Маньковський дивувався тому, звідки в Інституті дороговартісне обладнання, яке не перебуває на балансі установи. Пан Маньковський визнав, що таке обладнання потрібне Інституту, але не розумів його походження. "Ми ж не приватна клініка" – цілком резонно казав керівник Інституту геронтології. В пошуку відповіді на це питання, я звернувся до керівниці відділення Світлани Кузнецової, яка, як я повідомляв раніше, підписала звернення до мене з проханням провести журналістське розслідування. Пані Кузнецова поінформувала, що апаратуру, зокрема, енцефалограф вона отримала в якості особистого їй подарунку за роботу та її лекції в Німеччині. "Вони мені хотіли заплатити гроші. Але я сказала – не треба грошей, мені потрібен ось такий апарат". Для німців це обладнання теж було недешевим задоволення, але, вони вирішили це питання. У Київ я поверталася з цінним обладнанням".

Що мене здивувало? Те, що діалог між новим керівником і спеціалістами, які працюють в інституті, не з числа його команди, не налагоджено. Професорка Світлана Кузнецова розповідає, що Борис Маньковський з жовтня місяця не знайшов часу, щоб поспілкуватися з нею. І це справді дивно. Адже новопризначеному керівнику просто треба було пройти галереєю, яка з'єднує корпуси і поставити всі питання, на які у нього немає відповіді досьогодні – і про методики лікування, і про походження апаратури. Й про те, як на лікування в Інститут потрапляють поранені бійці. Звісно, потім можна проводити відповідні перевірки, але початкову інформацію керівник установи отримав би, що називається, з перших вуст. А не від журналіста, який знайшов його в США, і який відвідав інститут, яким керує Борис Маньковський, щоб поспілкуватись з підлеглими в.о. директора цієї установи.

Взагалі, я вважаю, в нашій країні існує дефіцит комунікації. І це погано для нашої спільної справи. До речі, я запитав у професорки Кузнецової, а, фактично, переадресував їй питання керівника інституту: звідки, та як на лікування потрапляють поранені військові? Адже директор Маньковський дивувався під час нашої розмови: не з вулиці ж вони приходять? Хоча я наївно подумав: а якби поранений військовий зайшов би до інституту буквально, "з вулиці". Дізнавшись від побратимів про ефективність лікування. Що було б? Куди б його відправили?

Але доповідаю вам те, що почув від людини, яка й працює з пораненими: їх перебування в Інституті – це результат співпраці з Центральним шпиталем і лікарнею Феофанія, звідки поранених з особливими випадками рекомендують Інституту геронтології для лікування вже в стаціонарі Інституту. Можливо, таке лікування не оформлене документально? Ні, всі папери, історії хвороб ведуться згідно чинних норм і регламентів. А вчені та лікарі нагороджені подяками від керівництва шпиталю.

Далі буде.

Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.