Парадокс Трампа і помилки нашої зовнішньої політики
47-го президента США, як би це сказати, медійно примітивізовували не лише в Україні. Але парадокс полягає в тому, що відтепер Трамп – ледве не остання надія західної цивілізації у протидії сформованому Москвою альянсу країн-диктатур. Трамп може або стримати експансію цієї біди, або спокуситись розподілом світу на сфери впливу в стилі Ялти 1945 року. На жаль, негативний досвід передачі в окупаційну сферу впливу сталінської системи кільканадцяти європейських націй існує. І цей поганий приклад для наслідування навіть й сьогодні намагаються подати як позитивний варіант "співпраці" країн-антагоністів. Коли заради ілюзорної дружби між "великими" приносять в жертву цілу купу "маленьких". Такий собі політичний закон джунглів.
В Україні, на мою думку, лише проголошували тезу про "двопартійну" підтримку США. Ну це ж було логічно – запросити когось й з американських конгресменів-республіканців на візит президента Зеленського до підприємства, яке виробляє боєприпаси. Щоб уникнути політичного скандалу і гніву республіканців...
Але наша дипломатія, на жаль, зіграла, ніби в казино. Ви, звісно, можете бути азартною людиною, "психанути" й поставити все на чорне. Чи червоне. Або синє – в даному разі. Але що станеться, якщо ставка не зіграє? Здається, так, зрештою, і сталося. Поставили все. Або майже все – адже, справедливості заради – Ліндсі Грем від республіканців таки бував у Києві і робив правильні заяви.
А ось діалог з Вікторією Спартц так і не склався, її просто записали ледве не у вороги і, ніби, вирішили питання з незручною конгресвумен українського походження. Хоча не складно було припустити, що Дональд Трамп МОЖЕ СТАТИ 47-м президентом США. І подумати про те, що робити з цим далі? Викреслювати США із списку партнерів через імпульсивність і "непередбачуваність" президента цієї країни? Хтось мав прораховувати різні можливі сценарії замість того, щоб, фактично, "присягати на вірність" (образно кажучи, звісно) діючому тоді президенту Джозефу Байдену і його сину Гантеру, який, я вважаю, не найкращим чином засвітився й в Україні своєю участю у раді директорів компанії "Burisma" українського власника газовидобувної компанії й міністра часів Віктора Януковича – Миколи Злочевського?
Присягати на вірність будь-якому політичному персонажу (буквально, або алегорично) – це моветон. Такі речі практикують лише у країнах з диктаторськими режимами. У нормальних країнах посадовці присягають своєму народові й вірності Конституції. Хто тепер вестиме діалог з Трампом? David Braun (Давид Арахамія)? Чи не занадто різні вагові категорії?
Ви запитаєте, які ознаки маргіналізації Трампа в інформаційному просторі? Будь ласка. Європейці були роздратовані його вимогами збільшувати видатки на обороноздатність своїх країн. Битва за 2% ВВП відрахувань на оборону європейськими країнами НАТО триває досьогодні й не всі країни НАТО досягли цього мінімального параметру.
Хоча на континенті йде загарбницька, неспровокована війна росії проти України. Хоча, якби європейські партнери вчасно погодились на виконання умов членства країн в НАТО, можливо, й Україна б вчасно отримала обіцяний від партнерів мільйон снарядів, оскільки раніше запрацювали б оборонні заводи Європи? І це на тлі того, що китайсько-російський домініон з божевільним диктатором Кім Чен Ином на чолі – КНДР вже передала росії в кілька разів більше снарядів, аніж 500-мільйонна Європа. Також піддані Кім чен Ина відрядили на війну росії проти України контингент живої сили і балістичні ракети. І ми маємо про це мовчати, коли нас вбивають, в тому числі північнокорейською й іранською зброєю? Мовчати заради чого – щоб не образити проросійське політичне лоббі Європи на кшталт німецьких канцлерів типу Герхарда Шрьодера й Ангели Меркель?
Нещодавно у моєму ефірі політичний експерт, який, по ідеї, мав би бути нейтральним щодо американських політиків, сказав фразу, яка демонструє певну політичну орієнтацію: "На жаль, Трамп вже почав боротьбу з мігрантами". Підкреслю – йдеться про НЕЛЕГАЛЬНУ міграцію в США. Різницю відчуваєте? Чому це ми, українці маємо висловлювати жаль з приводу протидії незаконній міграції в США? На яких підставах? Хто вам сказав, що незаконна міграція (ще раз, для тих, хто не зрозумів – міграція, яка поза законом, в фурах, трейлерах, підземними ходами, на човнах, через паркан, тощо) – це один з демократичних здобутків цивілізації? А навіщо тоді існують візи – в Україну, в США, в країни ЄС? А як би ми поставились до напливу в нашу країну тих, хто незаконно перетнув наш кордон – з російськими паспортами, чи з документами, скажімо, Венесуели, Камбоджи чи африканської країни Конго, яка підтримує московський режим? Пригорнули б їх всіх до серця і виділили б фінансову допомогу?
Трамп і допомога USAID
Дональд Трамп одним махом зупинив, на період аудиту, програми допомоги USAID, які працювали, в тому числі, й в Україні. І це погано. Бо постраждають такі напрямки як медицина, боротьба з корупцією, енергетика, незалежні медіа. Але зізнаймося собі – це імпульсивне рішення американського президента спровоковане й іншими видатками платників податків США, які не обов'язково було фінансувати коштом американських громадян. Трамп про це навіть згадав у своїй інавгураційній промові, означивши гендерні реалії світу сього. Що є жінки і що є чоловіки. Те, що по середині, або "воно" чи "вони" – може, звісно, перемагати на конкурсі Євробачення. Але чому за популяризацію цього явища мають платити громадяни заокеанської країни? І наскільки такі програми, які потрапляють у загальний кошторис допомоги воюючій країні, яка стікає кров'ю, є актуальними зараз? Можливо, варто повернутись до питання про "воно" і "вони", коли цю кровотечу буде бодай зменшено? І, якщо вже продовжувати цю непопулярну у глибинно демократичному суспільстві часів воєнного стану думку, варто означити ще одну статтю видатків, яку варто трансформувати у допомогу Силам Оборони України.
Чому їх досі фінансують, ніби допомагаючи Україні?
Йдеться про здорових непрацюючих чоловіків мобілізаційного віку, які опинились в США, Канаді, країнах ЄС, і які отримують фінансову допомогу від урядів цих країн. Як біженці, які досі не працюють. Ці гроші треба перевести в статтю витрат на зброю і боєприпаси для воюючої України. І припинити розмазувати загальнодемократичні шмарклі по обличчю із словами про гуманітарні цінності – коли людей в Україні просто вбивають. Ще раз, для тих, хто шукає зраду, уточню – я веду мову про громадян України чоловічої статі й призовного віку, які перебувають за кордоном і які НЕ ПРАЦЮЮТЬ в економічних системах країн перебування. А отримують допомогу, яку уряди цих країн, зрештою, запишуть у загальний баланс наданої Україні допомоги. Бо ті, хто працюють – вони бодай не тягнуть на себе гроші з іноземних бюджетів, які так чи інакше пов'язують з допомогою Україні й українцям, на своє утримання, сплачують податки і зміцнюють економічні системи країн-партнерів, які виділяють допомогу Україні. Тобто, підтримують бодай так цей ланцюжок військової й фінансової допомоги нашій країні. Бо, хочемо ми того, чи ні, результатом цієї війни все-одно буде чек, який покажуть Україні у підсумку – з мільярдами, які були витрачені за всіма статтями видатків. До речі, у цю ж категорію непрацюючих реципієнтів допомоги потрапляють і деякі категорії жінок, які могли би працювати і збільшувати ВВП країн – партнерів. Адже, ми за гендерну рівність, чи не так? Й ці непопулярні питання також мають бути у фокусі уваги української дипломатії. Їх треба формулювати і вирішувати з урядами дружніх країн, а не боятись якоїсь негативної реакції й електоральних втрат.
Треба чітко усвідомлювати – американці обрали президента ДЛЯ СЕБЕ. А не для українців, мексиканців чи німців. І він буде діяти виходячи з власного розуміння інтересів США, яке може не узгоджуватись з нашими баченнями щодо величі Америки. Але Україні треба вижити за часів Трампа, Путіна, Сі Дзіньпіня. Я не порівнюю ці країни і їхніх лідерів, я лише констатую той факт, що зовнішні обставини сприятливими для збереження української державності назвати важко. Тим більше ми маємо робити висновки з власних помилок. І, я вважаю, – з помилок нашої дипломатії. Яка проголошувала правильну стратегію: зберегти двопартійну підтримку України в США. Але, на мою думку, м'яко кажучи, не дотягнула до якісного виконання цієї фундаментальної задачі.
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
