Хто і навіщо підштовхнув країну до провалля?
Закон 4555, який встановив перепідпорядкування НАБУ і САП Генеральному прокурору міг би мати катастрофічні наслідки для України. Якщо подивитись на мапу світу, слід визнати очевидне: реальних партнерів, які допомагають Україні, не так вже й багато. Поки Дональд Трамп робить обнадійливі заяви щодо Путіна і країни-агресора – Росії, питання військової допомоги з боку США залишається ніби в тумані. Реально продовжують надавати допомогу Україні країни ЄС. Але, як йдеться у відомому прислів'ї, і тут не все так радісно: в родині не без виродка. Віктор Орбан, на мою думку, активний провідник російської політики всередині ЄС і НАТО, блокує затвердження бюджету ЄС через допомогу Україні. Якщо збільшити масштаб, доведеться визнати очевидне: світові, здебільшого, байдуже щодо несправедливої і неспровокованої війни Росії проти України, вбивств людей, руйнування міст.
Подарунок Путіну?
Тож поставити під сумнів підтримку країн ЄС – це був би найкращий подарунок Путіну. Російський диктатор ледве не отримав такий подарунок (сподіваюсь, вже не отримає, голосування за новий закон призначено у ВР на 31 липня). Не по-дитячому "гойднувши" країну, що спровокувало акції протесту, ініціатори цього гойдання з'ясували для себе неприємну обставину: виявилось, що досить важко просити у партнерів 50-60 мільярдів євро на наступний рік і перепідпорядковувати собі інституції, які було створено за участі й підтримки європейців. До речі, нинішній міністр оборони Денис Шмигаль оцінив потреби України на наступний рік (2026-й) в 120 мільярдів доларів на оборону країни. Тож виконання подібного кульбіту виявилося смертельно небезпечною гімнастичною вправою. Вже кілька джерел поінформували Київ, зокрема, й президентка Єврокомісії Урсула фон дер Ляєн, що Україна може залишитись без європейських грошей, якщо не "відкотить" наїзд на НАБУ і САП. Схоже в Києві взяли в руки калькулятор, відняли європейські гроші від вже запланованих в бюджетах наступного року. І зрозуміли, що бухгалтерія не сходиться.
Сталінський рудимент в прокуратурі
В Україні після всіх реформ залишили, по-суті, ще сталінський принцип формування прокуратури кадрами. У нас кандидатуру генерального прокурора вносить президент і затверджує парламент. І як уникнути політизації у такій системі координат? І питання не в тому, хороша людина генпрокурор, якого обрали політики, чи погана. Руслан Кравченко під час відомої прес-конференції з головою СБУ Василем Малюком, обурювався – чому йому не довіряють, він же чесна людина, працював у Севастополі й Бучі. Питання не в довірі чи не довірі до конкретної людини. Питання в створенні системи, яка буде працювати не зважаючи на персоналії. Саме так функціонують інституції в країнах, до інтеграції з якими в альянси і союзи ми прагнемо.
Україна наступила на міну, яку перезаклали в Конституцію 1996 року і яку дбайливо обходили стороною багато років. Думаю, це тому, що кожному президентові була потрібна довірена особа на посаді генерального прокурора. Радянський принцип призначення "партією і вождем" не змінили а ні в часи Ющенка, після Помаранчевої революції, а ні в часи Порошенка (період Януковича краще взагалі не згадувати). До речі, тому велелюдні протести й не стали революціями, адже система не була докорінно змінена. П'ятий президент хизувався різними реформами ("яких тобі ще реформ не вистачає!"), в тому числі й реформою правосуддя та державних інституцій. Але, водночас, мабуть, дуже хотів, аби Генпрокурором стала довірена людина – Юрій Луценко – політик, який починав з лівого сектору – соціалістів і який навіть не мав юридичної освіти. Перед цим Верховна Рада навіть внесла зміни до законодавства, які дозволили Генпрокуратуру очолити людині без юридичної освіти. На мою думку, політичні й егоїстичні інтереси у цьому питанні переважили інтереси держави і Україна весь цей час йшла у європейське майбутнє з рудиментом сталінських часів за зразком прокуратури Вишинського, який обслуговував інтереси правителя. Більше того – "ручний" прокурор суперечив, наскільки мені відомо, й умовам отримання безвізу. Просто в ЄС на це заплющили очі.
"Закладку" під будову української державності, на жаль, використав й діючий Президент Зеленський. Скориставшись своїм рудиментним правом внесення (призначення) кандидатури Генпрокурора. Щоб потім йому перепідпорядкувати НАБУ і САП. Ймовірно, розрахунок був на те, що партнери з ЄС вчергове пробачать такий відхід від домовленостей з ними. Через війну. Але цього разу віз не проїхав у ворота. Бо українська економіка поки-що далека від того, щоб згенерувати 50-60 мільярдів євро річного прибутку.
Звісно, мені відомий аргумент про те, що "в країні війна". Про потребу централізації влади у моєму ефірі говорив, наприклад, один з моральних авторитетів країни Мустафа Джемілєв, який підтримав скандальний закон.
Серед аргументів прибічників "централізації влади" – відступ України від деяких положень Конвенції про захист прав людини" під час війни, про що Україна поінформувала Раду Європи: "Постійне представництво України при Раді Європи передало генеральному секретарю РЄ оновлену інформацію щодо відступу від зобов'язань, узятих відповідно до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Це пояснили дією воєнного стану в Україні". Але це, на думку Ігоря Коліушка, експерта з питань конституційного та адміністративного права, висловлену у моєму ефірі, не є обставиною, достатньою для реанімації радянської системи в прокуратурі.
Що ще хвилює? Бачу багато міркувань різних людей, що за НАБУ і САП взялися тому, що вони "підібралися" до наближених до президента Тімура Міндіча і екс-віце-прем'єра Олексія Чернишова. Не хочу в це вірити, бо якщо це так, то це дуже сумна історія. Яка виходить за межі не лише здорового глузду, а державницьких пріоритетів. Бо якщо на шальках вагів двоє друзів-партнерів, а на інших – держава Україна, тут вже треба обирати. Державу. Я вже не кажу про заповідь Лі Куан Ю про "посадку трьох друзів".
Очевидне
На жаль, задекларовані, але не доведені до розуму "реформи", вилізають нам боком. Що дуже тяжко – під час війни. Навіть, якщо політичну пожежу буде ліквідовано, наслідки все-одно залишаться. Адже йдеться про довіру між Україною і тими партнерами, які нас досі підтримують, і не зійшли з цієї дистанції. Осад від цієї події й "гойдання" країни, все одно залишиться як у іноземців, так і у власних співгромадян. Сподіваюсь, що ще катастрофічнішого варіанту, коли депутати, різними методами, заблокують прийняття нового закону, не станеться. Бо це вже буде цілком суголосною дією з бажаннями російського фюрера Путіна, який з ненавистю згадував українські антикорупційні структури у своїй "програмній" промові напередодні вторгнення в Україну. Знаю, що Путін багато віддав би, аби в Україні не було ефективних інституцій і щоб Україну лишити підтримки західних партнерів. Думаю, російський нацист Дмітрій Медведєв напився би "в усмєрть". І це був би єдиний позитив від потрясіння, яке нас спіткало.
Звернення до працівників НАБУ, САП і ВАСУ
Будь ласка, не підхопіть хворобу ейфорії у зв'язку з народною підтримкою. Таке вже бувало в нашій історії. Коли народ на своєму "горбі" приводив відомих політиків до влади, але вони швидко про це забували. І починали "рулити" країною на власний розсуд, у відповідності до своїх, вузькопрофільних інтересів. І не доводили до розуму практично жодної важливої реформи. Прошу вас, працівники САП і НАБУ, судді ВАКСУ, мінімізувати імітації боротьби з корупцією на вищих щаблях влади. Щодо посадовців категорії "А". І тут у нас виникає питання: що робити з інституціями, які мають ознаки низької ефективності чи недієздатності? Повертаємось до пройденого матеріалу: влаштовувати конкурси, які сприятимуть приходу в ці структури людей, що здатні виконувати покладену на них суспільством роботу. А не маневрувати "між краплинками", граючись у політику. І пам'ятати народну мудрість: обраний посадовець обміну й поверненню не підлягає. Неефективного керівника антикорупційної інфраструктури доведеться терпіти весь термін каденції, бо ефективних механізмів відкликання не існує. Але мені кажуть, що люди, які готові стати нашими "італійськими" прокурорами, що свого часу трощили сицилійську мафію, в нашій країні теж є. Суспільству теж треба розумнішати і дорослішати.
Отже, 31 липня 2025 року у парламенті, наш "День Д". Точніше, один з таких відповідальних днів. Ситуація має бути виправленою. Депутати мають підтримати, щонайменше, президентський законопроєкт. Якщо цього не станеться... про це я навіть думати не хочу.
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
