Віденський ландромат на російських рублях? Або куди зникають гроші з української оборонки?
У попередньому блозі я піднімав критично важливе питання: чому репутація постачальників Сил Оборони України має бути кришталево чистою, а будь-які підозри у зв'язках з РФ або санкційний шлейф – відсутніми апріорі? Ми говорили про Сеяра Куршутова та ризики у зв'язку з тими підозрами, які оприлюднені в медіа і соцмережах. Війна вже привчила, що потенційні загрози ігнорувати не можна. Що вдалося з'ясувати за цей час? Сеяр Куршутов, за повідомленням низки медіа, має російський паспорт і фігурує в реєстрі платників податків рф. Звісно, питання як отримано це громадянство – за замовчанням, під час масової паспортизації мешканців окупованого Криму чи свідомо, щоб полегшити собі поїздки на окупований півострів (з такими варіантами по-суті співпраці з окупантами я теж вже стикався). Якщо перший варіант – держава Україна визнає окупаційні документи нікчемними, а факт їх надання таким, що не несе юридичної відповідальності для громадян України. І цей пункт – щодо російського паспорту Сеяра Куршутова потребує вивчення українськими спецслужбами. Я розумію, що зараз в СБУ вистачає роботи, ще й зважаючи на кадрові зміни, які відбуваються в Службі Божій. Тож вважаю за необхідне допомогти у з'ясуванні обставин щодо особи, яка може бути причетною до постачачання засобів і комплектуючих для Сил Оборони України. Цю інформацію зібрано методами OSINT-аналітики з відкритих джерел і, підкреслюю, оприлюднюю їх з метою подальшої перевірки відповідними службами й державними установами, до компетенції яких відносяться питання національної безпеки України.
Хто такий Сеяр Куршутов і як він впливав (або впливає) на митницю України?
В інформаційному просторі багато інформації про те, що Куршутов причетний до роботи митниці. Я звернув увагу на те, що сам Куршутов у своїх числених інтерв'ю підтвердив свій вплив на роботу митниці. В одному з епізодів він розповідає, як у Хмельницькому, в статусі радника, інспектував роботу митного терміналу і його керівника, який "кіз пас". До речі, Сеяр, як я зрозумів, хлопець досить різкий і не стримує себе у виразах й оцінках. З почутого я зрозумів, що Куршутов всерйоз впливав (можливо, й досі впливає) на кадрові питання по митниці. Загалом, впливова людина. І це при тому, що в цьому інтерв'ю Куршутова представляють просто і зі смаком: "бізнесмен". Тобто, бізнесмен, який впливає на роботу митниці. Як каже мій американський друг: "not bad, not bad".
До речі, Куршутов зневажливо ставиться до осіб призовного віку, які якимось дивом виїхали за кордон під час воєнного стану. І це правильна позиція. Ми з вами пам'ятаємо розслідування журналістів програми "Схеми" про те, як виїхав з країни колишній голова Конституційного суду Тупицький. Його просто "не помітили" в салоні авто і українські митники (питання до роботи митниці) й прикордонники. А угорські митники і прикордонники помітили, що в салоні авто є людина, яка непомітно подолала український кордон. Сам Сеяр Куршутов навіть називає таксу на такі послуги наших рідних працівників митниці й Держприкордонслужби. Після таких, абсолютно правильних слів, важливо з'ясувати – а де зараз перебуває сам Сеяр Куршутов? І якщо за кордоном, то на яких підставах особа призовного віку, виїхала за межі України? Бронь? Непридатний? Батько трьох дітей? Якщо батько трьох дітей, то чи був виїзд за межі України до народження третьої дитини? Адже Сеяра Куршутова, наприклад, 26 вересня 2024 року зафіксували у Відні – у барі готелю "Ritz", де Куршутов відпочивав в компанії колишнього керівника Офісу президента Андрія Богдана й Романа Кравця, якого називають власником телеграм-каналу "Джокер".
З інформації, отриманої з відкритих джерел, які потребують перевірки українськими спецслужбами, вимальовується обгрунтоване, на мою думку, припущення, що Сеяр Куршутов намагається відновити свій вплив на чутливі державні процеси. І поки в Україні триває війна, у Відні розгортається красива історія "успіху". Але якщо проаналізувати документи, стає зрозуміло: за глянцевою картинкою в Instagram може приховуватись механізм відмивання грошей – ландромат, який працює паралельно зі сплатою податків у бюджет агресора.
Збитки як схема: ідеальна "пральна машина" для тіньового капіталу
Дружина Сеяра Куршутова – Катерина Любчик, відома бізнесвумен.
Восени 2022 року, синхронно з виходом із бенефіціарного статусу в українських компаніях, вона реєструє в Австрії фірму AmbraCosmetics GmbH. З виписки торгового реєстру Австрії слідує, що Любчик є одноосібним власником AmbraCosmetics GmbH та управляючим директором компанії.
Офіційна легенда родинних статків свіжоспечених "віденців" – це історія успіху магазину бренду Zielinski & Rozen у самому центрі австрійської столиці. Єдиний магазин Zielinski & Rozen у Відні розташований в кварталі від Віденської Опери, за цією ж адресою зареєстрована компанія AmbraCosmetics GmbH. Інформація про магазин є на офіційному сайті бренду.
Любчик також публікує фото з вечірок та презентацій. Ось, наприклад, світлини з відкриття магазину у Відні. Все красиво й респектабельно, як і належить успішному бізнесу в країні ЄС.
Проте фінансова звітність, на мою думку, показує зовсім іншу реальність і зовсім інші висновки.
З огляду на наявні дані звітності з австрійських реєстрів така самопрезентація успішних елітних ритейлерів може ввести в оману. Звіти компанії AmbraCosmetics GmbH за 2023 і 2024 роки свідчать, що даний бізнес наразі є збитковим, з негативною динамікою, обсяги продажів відносно невеликі для поточних кредитних зобовʼязань.
З результатами 2 років роботи компанія накопичила майже 450 тисяч євро боргів (якщо точно – зобов'язання (Liabilities) складають 447168,38 євро), а також, згідно даних поданого звітного балансу компанії у 2023 та 2024 році, компанія списала без малого 60 та 200 тисяч євро збитків балансу від операційної діяльності відповідно.
При цьому активи компанії відносно скромні: 70 тисяч євро балансова вартість обладнання (основні засоби, скоріше за все йдеться про меблі та приладдя магазину), складські запаси на рівні 85 тисяч євро, 50 тисяч дебіторки та 75 тисяч євро коштів на рахунках компанії та "в касі".
Джерело кредитування компанії невідоме, проте вірогідно припустити (це припущення, яке потребує перевірки), що інвестиції та операційні збитки компанії Любчик фінансуються не за рахунок банківських кредитів (показники діяльності надто неблагонадійні для ухвалення кредитів банківськими установами), а все ж за рахунок позик інших компаній, найімовірніше зі сфери управління Куршутова.
Таким чином, мова не просто про "невдалий бізнес". У світі фінансових махінацій збиткова компанія в престижній юрисдикції – це ідеальний інструмент легалізації. Хтось має постійно покривати ці збитки, "вливати" кошти, щоб магазин продовжував існувати. Повторюсь, жоден європейський банк, на мою думку, не кредитував би такий ризиковий актив.
І якщо припустити, що цей бізнес фінансується за рахунок позик від інших компаній, пов'язаних з Куршутовим, то схема може виглядати так: кошти, зароблені в Україні (ймовірно, на тих самих оборонних схемах чи тіньових потоках), потребують легалізації в Європі. Збитковий магазин у Відні дозволяє легально заводити ці гроші як "інвестиції" або "допомогу засновника", перетворюючи сумнівний кеш з України на чисті європейські активи. Повторюся, що це припущення, яке потребує ретельної перевірки з боку українських спеціальних служб і служб фінансового моніторингу як України, так й Австрії.
До речі, сама Катерина Любчик так описує своє ставлення до грошей, інвестицій й бізнесу в інтерв'ю Інсайдер: "Мій чоловік може дати мені стільки грошей, скільки мені потрібно, але я до нього звертаюся виключно за інвестиціями, які передбачають повернення коштів". Тобто, бізнесвумен визнає, що чоловік (Сеяр Куршутов) інвестує її компанію.
До речі, Катерина Любчик вважає свій бізнес успішним: "Пізніше з'явився Zielinski & Rozen – парфумовані косметичні засоби і аромати, які ми привезли в Україну. Цей проєкт виявився супер-успішним, бренд дуже популярний і просто підкорив український ринок, що теж приємно".
Ціна статусу: Опера за чужий рахунок
Апогеєм цього цинізму є спроба купити собі місце у вищому світі Відня за будь-яку ціну. Катерина Любчик фігурує в офіційних переліках донаторів Віденської Опери.
Виникає парадоксальна ситуація: компанія, яка, ймовірно, тоне в боргах і має майже півмільйонний "мінус" на балансі, знаходить кошти на елітне меценатство. З точки зору бізнес-логіки це нонсенс. Але з точки зору "ландромату" все стає на свої місця. Спонсорство Опери – це, на мою думку, не про культуру. Це про купівлю легітимності та статусу в місцевому істеблішменті. Це "вхідний квиток", оплачений, судячи з усього, грошима сумнівного походження, які замість підтримки української армії йдуть на створення красивої вітрини життя у Відні.
Парфуми з присмаком рублів
Ну а максимально цинізм ситуації посилюється тим, що цей "ландромат" повʼязаний з брендом, який продовжує працювати в Росії. Магазин Любчик – це франшиза Zielinski & Rozen. Попри запевнення в тому, що він має "ізраїльське коріння", цей бізнес, судячи з даних з відкритих джерел, залишається працювати в РФ.
Так, проєкт Київської школи економіки під назвою "Leave-russia" відзначає компанію Zielinski & Rozen такою, що продовжує працювати в РФ (за цим посиланням просто введіть назву компанії у поле пошуку і побачите наступну картину).
Ось ключові факти, які варто знати:
• Торгова марка до літа 2022 року належала російській компанії, а виробництво парфумів знаходилась в Московській області.
• Російська компанія бренду у 2024 році сплатила до бюджету РФ понад пів мільярда рублів податків.
Тепер трохи деталей. Російська компанія "Зелинский и Розен парфюмерия" за участі ізраїльского співзасновника Ереза Розена була заснована в 2017 році – на 4 роки раніше ніж глобальна Zielinski & Rozen Export Ltd з ізраїльською юрисдикцією, яка була заснована Розеном аж в 2020 році.
Важливим аспектом є реєстрація прав на торгівельну марку. Первинна реєстрація була здійснена в 2020 році і власником бренду у відповідному класі була саме російська ООО.
Тобто схема замикається: кошти, ймовірно виведені з української оборонки (потребує перевірки відповідними державними установами), відмиваються у Відні через магазин, який купує статус в Опері та популяризує російський бізнес. На мою думку, ця інформація потребує ретельного вивчення компетентними органами України. Адже картина викликає обґрунтовану тривогу.
Зокрема, компетентними структурами має бути проведено розслідування щодо наступних питань:
1. Ландромат замість бізнесу: Збитковість австрійської компанії (майже 500 тис. євро боргів) вказує на те, що її основна функція – не прибуток, а легалізація доходів родини Куршутова у Європі.
2. Купівля статусу: Меценатство у Віденській Опері при збитковому бізнесі може свідчити про штучне створення іміджу за рахунок зовнішнього фінансування.
3. Походження коштів: Покриття цих збитків та витрат на "красиве життя", можливо, відбувається за рахунок тіньових коштів, виведених з України.
4. Фінансування ворога: Легалізовані таким чином гроші можуть працювати на популяризацію бренду, який сплачує великі податки в бюджет Росії.
Чи може людина з такою структурою родинних активів і такими методами ведення справ мати відношення до забезпечення української армії і, загалом, Сил Оборони України? Адже це вже не просто бізнес-репутація, це питання національної безпеки. Відповіді на ці питання мають дати відповідні структури і служби України, які забезпечують національну безпеку.
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
