Завтра можуть розігнати парламент...

Завтра мені 40 років і завтра можуть розігнати парламент. Що зробив за цей неповний рік наш парламент? Що за 40 років встиг зробити я сам?

Верховна Рада Шостого скликання для мене одна з найкращих не тому, що я став членом парламенту. Я так довго писав про депутатів, акредитувавшись уперше далекого 1992 року, що багато з них за багато років стали близькими знайомими, замало не далека рідня 

Але потрібно було п"ять депутатських скликань щоб члени парламенту зрозуміли одну просту і зрозумілу річ – неприпустимо продавати політичні погляди за гроші і змінювати по декілька фракцій за одне скликання, як повії змінюють по декілька партнерів за одну ніч.

По-суті у шостому скликанні вперше була реалізована мрія багатьох депутатів першого скликання, членів Народної Ради – політики почали повертатись до політичних поглядів, ігноруючи багатомільйонні хабарі опонентів і вигоди від статусу депутата.

На початку осені у шостому скликанні вперше Народний депутат України Святослав Вакарчук добровільно склав свій депутатський мандат.

А ще дуже приємно в залі парламенту шостого скликання бачити кілька десятків хороших і світлих людей, які змогли навіть у своїй повністю керованій із-зовні фракції, зберегти внутрішню свободу і політичні погляди. Попри те, що їм нагадували, що їх "підібрано біля смітників".

Що ж зробив за 40 років я сам? Може найголовніше, що залишився самим собою, не перестав бувати поміж людей, продовжуючи любити свою мову, свою країну і своїх дітей.

Я двадцять третій рік живу у цьому русифікованому місті, але ще не русифікувався і не озлобився на нібито вороже неукраїнське середовище довкруги.

Натомість я навчився не залежно від мови розуміти зміст.

Незалежно від розрізу очей розпізнавати в них розум.

Незалежно від посади бачити чи є у людини в серці любов до України, чи це посадова інструкція чиновника у вишиванці, якого насправді цікавить лише стан свого гаманця.

Нібито навчився. Бо у 2004 році, на жаль, помилився, як і більшість із нас. 40 років – привід примусити себе вчитися краще. Бо часом життя не пробачає ні людині, ні країні її помилок.

Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.