Чому хрести з назвами сіл, що вимерли від голодомору, звалені біля смітника?

У суботу люди, що приїхали до наметового містечка біля Печерського суду, пішли на екскурсію до музею голодомору і виявили там звалище хрестів з табличками сіл, що вимерли від голоду. Приголомшуюча новина примусила мене перевірити інформацію і я поїхав в центр столиці, де кілька років тому урочисто відкривали "калиновий гай" біля музею голодомору, що на площі Слави.

Побачене до сьогодні не вкладається в голові: частина калинових кущів залишилася тепер без хрестів, а біля альтанки у середній частині парку вирвані і понівечені таблички й хрести звалені акуратною купою поруч із смітником.

Наші активісти з наметового містечко кваліфікували побачене однозначно – тут працювали вандали. Припущення пояснює чому хрести знесли в одне місце до смітника, адже політичний підтекст легко вловити – нам вказують місце для наших святинь.

Ще у суботу я розмістив інформацію та фото у своєму блозі на Фейсбук і вона була одразу передрукована багатьма ЗМІ. До кінця неділі я все сподівався, що якийсь начальник з питань благоустрою публічно вибачиться за своїх підлеглих і хрести приберуть. Однак цього не сталося і тепер я також починаю схилятися до думки, що благоустрій тут ні до чого і йдеться про політичну провокацію і вандалізм.

Вранці в понеділок я відправляю депутатське звернення до прокурора міста Києва та голови СБУ Валерія Хорошковського. Як народний депутат, як сподіваюсь, що правоохоронні органи оперативно дізнаються правду про тих, хто наважився на плюндрування пам'яті про мільйони невинних жертв сталінського режиму. Тим більше, що історія з пошкодженням гіпсового погруддя диктатору Сталіну у Запоріжжі, була розслідувана з таким величезним запалом та енергією.

Один з вірян УГКЦ, чий храм розташований неподалік калинового гаю, нагадав мені на Фейсбук попередні події. Навожу його відгук повністю:

"Навесні цього року так само варварські був знищений Хрест на місці вбивства князя Аскольда, який власним коштом встановила громада УГКЦ Храму Миколи Чудотворця на Аскольдовій Могилі. Попри порушення кримінальної справи, винуват...ців "орли Могильова" тоді так і не знайшли.

Але дуже оперативно знайшли дівчину, що смажила яєчню на газовому вогні трохи вище Аскольдової могили.

А ось тих, хто минулого року підпалив Розп'яття Господа нашого Ісуса Христа, яке було встановлено на самому краєчку Калинового Гаю коштом українців, що живуть і працюють зараз за кордоном нашої бактьківщини, теж не знайшли. Чомусь...

Але знайшли тих, хто, типу, підірвав меморіальне погруддя незабутнього світоча і генія сучасності, спадкоємця самого Леніна і залізного генералісимуса тов. Сталіна І.В. – ось цих, сука, знайшли. Спромоглися.

Тих, хто обмалював сволотними написами меморіал Героям Крут – не знайшли, а того, хто пошкодив плитку на Майдані – цього миттєво вичислили.

Тих, хто по всьому краю паплюжить пам'ятники жертвам Голодомору, ну, не можуть знайти, хоч вмирай, холера. А ті, хто не дав протягнути червону шмату вулицями Львову – ці вже всі запротокольовані, описані і розміщені в базі – як буде команда "Хвас!" – будуть впевнені шукатимуть всіх.

Я далекий від того аби відразу писати про міжрелігійний конфлікт, довгі руки Луб'янки чи Данилового монастиря, або вважати, що плювком у нашу пам'ять намагаються спровокувати заворушення аби розпорошити "всенародну підтримку курсу на стабільність" і зірвати євроінтеграцію країни.

Я просто вірю, що всеблагій Господь наш все бачить і ніц не забуває. І кожному воздасться по вірі його, і по справах його. Вірю, що ті, хто руйнує наші Хрести, паплюжить наші пам'ятки і намагається стерти нам пам'ять отримають і за життя на цьому світі, і після закінчення їхнього смердючого життєвого шляху – на суді Божому – кару Божу за все ними вчинене. Як то казали колись хлопці, коли вішали чергового комуняку: Катюзі – по заслузі".

Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.