Щодо статті "Украина: единство нации или спорные герои?" Цві Аріелі
Lost in translation. Щодо статті "Украина: единство нации или спорные герои?" Цві Аріелі на censor.net
Як громадянин своєї держави завжди дякував і буду дякувати усім, хто допомагає нам у протистоянні з російською агресією. Дуже втішений, що багато таких є в Ізраїлі. Лікарі цієї країни рятували поранених на Майдані, продовжують надавати допомогу українським воякам, яких привозять з охопленого війною Донбасу. Але не лише лікарями Ізраїль допомагає Україні. Активно в її підтримку включилися місцеві волонтери. Один із них – Цві Аріелі, ізраїльський військовий, який нагадає допомогу у підготовці українських вояків.
Тому із здивуванням прочитав його публікацію "Украина: единство нации или спорные герои?". Здивував зміст публікації – спроба вказати українцям, хто може бути у нас героєм. А ще більше форма – розлога стаття, з великою кількістю покликань, в тому числі на архіви. Серед використаних джерел – українські, польські, німецькі, американські.
Професійний військовий з легкістю професійного історика оперує ними, зокрема наводить цитати українською, що свідчить про вільне володіння ним нашою мовою. Дивує, як і коли професійний військовий міг провести таке масштабне самостійне історичне дослідження за короткий час (судячи з статті вона є реакцією на українське обурення виступом президента Ізраїлю, тобто на її підготовку в автора, ще раз підкреслю не історика – фахівця з теми, пішло менше місяця).
Але уважне прочитання статті ставить під сумнів самостійність дослідження Аріелі. Судячи із змісту, основою його тексту є зокрема публікації сумновідомого Пера Андерса Рудлінга, того самого, твори якого за гроші Партії Регіонів, публікував колишній нардеп і колишній громадянин України Вадім Каліснічєнко.
Саме деталі видають неоригінальність цієї статті.
Пан Аріелі наводить таку тезу "Другой идеолог украинского национализма Дмитро Донцов перевел многие работы Геббельса, Муссолини, Розенберга, Гитлера и Франко и опубликовал их в "Вишняке" и других журналах интеллектуалов украинского националистического движения". Не намагайтеся знайти журнал "Вішняк" із статтями Донцова – його ніколи не існувало. Так пан Аріелі, який вільно оперує в статті україномовними джерелами, чомусь назвав журнал "Вісник". Тому, що очевидно так прочитав слово "Visnyk" з якоїсь англомовної публікації.
Так само не зрозумілим для читача, який не читає англійською, буде наступне речення: "Украинские науки" были глубоко политизированы и многие западными учеными считались не заслуживающими серьезного отношения". Що за такі "українські науки"? Очевидно мова йде про некоректний переклад терміну Ukrainian Studies- різного роду українознавчі кафедри такі як Canadian Institute of Ukrainian Studies чи Harvard Ukrainian Research Institute. Не менш дивним є твердження "Согласно Карлу Беркхоффу, Бульба-Боровец рассказывал ему, что получил в марте 1943 года от "бандеровцев" (от Лебедя) список требований ". Але на момент, коли Тарас Боровець- "Бульба" помер у 1981 році у США нідерландському історику Беркгофу було лише 16 років, тож навряд чи отаман щось йому розповідав, тим паче, що історик ніде і ніколи не згадував про таку цікаву зустріч.
Плутанина з мовою стосується опису і більш сучасних подій. "При поддержке того же Вятровича, – читаємо в статті, – недавно была установлена в Бабьем Яру мемориальная доска главному редактору газеты "Українське слово" и члену правления ОУН Рогачу". Це неправда, в чому легко може переконатися кожен, хто завітає до Бабиного Яру. Але цікаво інше – через кілька рядків "меморіальна дошка" стає "стендом з портретами Стецька, Бандери, Мельника" (стенда з такими портретами в Бабиному Яру теж нема). Загалом стаття нагадує не дуже добре зібрані до купи шматки не дуже добре перекладених публікацій інших авторів, які чомусь підписали одним іменем – ізраїльського волонтера, якому довіряють в Україні.
Я не буду тут вдаватися до ширшого аналізу статті, він мав би забрати часу значно більше, аніж в пана Аріелі пішло на її "підготовку". Бо маємо тут типовий колаж правди, напівправди та брехні. Лише хочу сказати шановному пану Аріелі – я вдячний Вам за допомогу у війні, яку веде моя країна з Росією. Але також знаю, що ця війна не обмежується бойовими діями у Донбасі. Ще однією її ареною є наша історія, адже Росія розуміє, що компрометація українського визвольного руху – це важливий крок на шляху до делегітимації української незалежної держави. Не варто Вам на цьому другому театрі бойових дій свідомо чи несвідомо ставати по інший бік фронту.
P.S. Цілком можливо я помиляюся, ставлячи під сумнів авторство статті. Тому запрошую пана Цві Аріелі до публічної дискусії на тему, якій вона присвячена.
