Не лише 24.08
Для колись поневоленого народу День незалежності країни – як день народження.
Тому це головне державне свято, тому воно одне. Для більшості українців саме таким є 24 серпня. Хоча насправді – це не перший і не єдиний в нашій історії день, який може претендувати на цю почесну назву.
Про такі дні, за якими ціла епоха боротьби за свободу, наш проєкт "Десять Днів незалежності". Чому так багато?
Бо наш визвольний шлях за останніх сто років був звивистим, ми перемагали і зазнавали поразок, здобували і втрачали так важко виборену державу.
Усвідомити цей шлях від першого дня незалежності 22 січня 1918 до наших днів – це впевненно простувати далі, розуміти чому і яка саме незалежна держава нам потрібна. Це наша столітня війна за свободу, яка досі триває. Наша здатність адекватно переосмислити цю війну – запорука перемоги в ній.
Нам важливо зрозуміти, що незалежність – це не одномоментний акт, який став легітимним після набрання потрібної кількості голосів у парламенті 24 серпня 1991 року, чи навіть після його переконливої підтримки українцями на референдумі того ж року.
Це процес, який почався задововго до 1991, який саме своєю тривалістю демонструє його потужність, незворотність, показує незламність українців у боротьбі і пояснює чому розвалився Совєтський союз. Це процес, який не завершився тоді в 1991. Бо без утвердження базових громадянських свобод (вибору, слова, зборів) справжня незалежність є неможливою. Історія сусідньої з нами Білорусі найкраще цьому підтвердження. Тому у ряд днів безпосередньо пов'язаних із спробами творення держави (22 січня і 1 листопада 1918, 22 січня наступного 1919, 15 березня 1939, 30 червня 1941, 16 липня 1990, 24 серпня і 1 грудня 1991) ми впевнено вписали дні пов'язані із відстоюваннями демократії в країні – дати початку Помаранчевого та Євромайдану.
Це процес, який триває досі бо триває наша боротьба за незалежність та територіальну цілісність держави. Кожен з десяти днів про яких йдеться у фільмі надзвичайно важливий, кожен з них крок без якого ми напевно не відзначали б нині 30 літній ювілей незалежності, або відзначали б його у геть іншій країні.
Тому кожному з них присвячено окрему серію – 15-20 хвилин розповіді з хроніками, світлинами, документами, свідченнями очевидців та оцінками сучасних експертів. Сподіваюся завдяки творчій команді, яка працювала над фільмом, ви разом з нами і головне разом з учасниками цих подій зможете пережити ці драматичні моменти.
Дякую чудовій команді з якою працювали над фільмом – сценаристам Андрію Сайчуку та Лесі Вакулюк, режисеру Якову Любчичу, продюсеру Михайлу Смутку, консультантам колегам-історикам Володимиру Бірчаку та Олесі Ісаюк, оператору Олександру Попенку, редактору архіву Миколі Попелусі, дизайнеру Костянтину Пузанкіну, звукорежисеру та композитору Олександру Климаню,
режисеру архіву Ігорю Малахову, гримерам Кірі Лєтовій, Олександрі Корченковій, стилістам Юлії Білоус та Катерині Бєслік, редакторці соціальних мереж Тетяні Колісник, фінансовому директору Лідії Тополевській та Дмитрові Гузію за юридичну підтримку. Спасибі Центру досліджень визвольного руху та Українському культурному фонду за підтримку.
Сподіваюся Вам, шановні глядачі, результат сподобається так само, як нам подобався процес роботи над фільмом.
P.S. Нині презентуємо першу серію про перший день незалежності. https://m.youtube.com/watch?fbclid=IwAR3nGBZsJ_G_JFyLjxiAwL1Q8jblj7KTvmTSeHD6iSsEirtu_Abdtt1IyRg&v=KDRO_1z_4fA&feature=youtu.be
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
