23 квітня 2022, 14:34

Історія пісні "Червона калина"-це історія нашого народу.

Те, що українці надзвичайно співочий народ, визнають усі. Навіть росіяни, які не визнають українців народом. Значну частину пісенного фольклору становлять козацькі, стрілецькі, повстанські пісні про головне – боротьбу за волю.

Цій темі присвячено і багато нових пісень, що з'явилися у нинішній війні.

Але зараз час не лише появи нових, але й повернення призабутих, яким нові обставини надають нового звучання.

Таких, як "Ой у лузі червона калина".

Пісня, що спершу по-новому зазвучала українською, а потім грузинською, англійською, німецькою, французькою.

Я вперше почув її наприкінці 1980-х. На хвилі національного відродження в Галичині пісню виконував гурт "Не журись", до складу якого входили Василь Жданкін, Віктор Морозов, Тарас Чубай та інші згодом знамениті артисти.

Десь тоді ж я відкрив для себе творчість британської групи, яка стала однією з улюблених – Pink Floyd. Попри хронологічне співпадіння, в моїй свідомості ці два вияви музики існували в цілком різних, паралельних площинах.

Коли я попробував підспівувати "Ой у лузі" чи We don't need no education, то не міг й подумати, що через тридцять років "Ой у лузі" виконуватимуть Pink Floyd. Спільне виконання з Андрієм Хливнюком швидко злетіло на вершини світових хіт-парадів, де пісню представляли як нову композицію Пінк Флойд, записану вперше після 30 років мовчання гурту.

Але пісня зовсім не нова і старша не лише за Андрія Хливнюка, але навіть за далеко не юний Pink Floyd. Цій історії понад 100 років, втім коріння сягають кількох століть.

Вперше пісня прозвучала напередодні Першої світової війни взимку 1914 року у виставі Степана Чарнецького "Сонце руїни". Але Чарнецький насправді створив рімейк народної пісні часів Хмельниччини, тобто середини 17 століття. Давній наспів записали і опублікували у 1875 році відомі збирачі української спадщини та діячі українського національного руху Володимир Антонович та Михайло Драгоманов.

Обробка Чарнецького швидко набула популярності. А особливо коли на початку світової війни її підхопили Українські Січові стрільці – вояки першого в 20 столітті українського військового формування, хоч поки не самостійного, а створеного в лавах австро-угорської армії. Для стрільців ця пісня (ще дещо перероблена порівняно із версією Чарнецького) стала одним із гімнів їхньої формації.

Вже у 1921 році ветерани УСС створили видавництво "Червона калина", яке публікувало спогади учасників боротьби за незалежність, вояків армій УНР та ЗУНР, дослідження на теми української революції.

Тим часом пісня потрапила за океан. Там у 1925 році перший її запис здійснив український співак з нью-йоркської "Метрополітен Опера" Михайло Зозуляк, той самий, який дев'ять років перед тим записав гімн "Ще не вмерла Україна".

У 1944-му "Червона калина" вдруге з'явилася на платівці в США, в аранжуванні Олександра Кошиця, того самого, який зробив знаменитим у світі українського "Щедрика".

Тим часом, в Україні у роки Другої світової пісня стала надзвичайно популярною серед вояків УПА.

В фільмі "Червоний", який розповідає про повстання українців в таборах ГУЛАГу на початку 1950-х, герої теж співають "Червону калину", що, зважаючи на її популярність серед бандерівців, може бути цілком реальним.

І справжнє повернення пісні в Україну відбувається наприкінці 1980-х, коли вона починає відкрито звучати на концертних майданчиках, стадіонах та протестних мітингах. Цікаво, що саме тоді з'явилася ще одна версія із словами

Не хилися, червона калино, маєш білий цвіт.

Не журися, славна Україно, маєш добрий рід.

Авторкою цих рядків була відома діячка дисидентського руху 1960-1980-х років Надія Світлична.

Нині "Червона калина" звучить на цілий світ різними мовами. Пісня з часів козаччини 17-го століття, записана в епоху національного відродження у 19-му, оброблена в часи української революції на початку 20-го століття і співана борцями за свободу в середині цього ж століття. Пісня, яка робить нас сильними у 21-му столітті, тому що єднає з нашими попередниками, хто боролися за волю України протягом попередніх віків.

На цьому нині все. До наступних зустрічей у вирі історії.

Слава Україні!

Слідкуйте за каналом на ютубі youtu.be/Y3aeu_XkDpg

https://www.facebook.com/volodymyr.viatrovych

https://t.me/viatrovych



#russianwar #вир_історії #вятрович #viatrovych #ukraine #history

Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.

ПоБєда.

Ми посміялися зі спроби американських посланців намалювати Путіну перемогу, змінивши межі двох українських областей. А якщо подумати серйозно: якою станом на тепер може бути перемога Росії? Що може здобути Росія в найгіршому для нас і найкращому для себе сценарії, щоб вважати це перемогою? Нагадаю: перемогою у війні можна вважати результат, після якого становище країни стає кращим, ніж було до війни...

Російські прориви на фронті довіри

Перемоги Майданів і те, що Україна встояла взимку 2022 року, були б неможливими без взаємної довіри українців – як горизонтальної, між собою, так і вертикальної, між тими, хто ухвалює рішення, і тими, хто їх виконує...

Про тяглість боротьби

Згідно із Законом України "Про засади державної політики національної пам'яті Українського народу", нинішня російсько-українська війна має точну назву – Війна за Незалежність України...

Про Шухевича та українські жертви Ласкова

Зв'язок між ними не лише в тому, що польські політики перетворили звичайне рішення органу місцевого самоврядування оголосити рік Романа Шухевича на скандал...

Врятувати українську книжку

На засіданні Комітет гуманітарної та інформаційної політики у Харкові обговорювали питання державної підтримки книговидання. На разі йдеться радше про її відсутність чи імітацію...

"Хочеш миру – готуйся до війни"

Я почну з чесної відповіді:я не знаю, чого чекати протягом наступних десяти років. І ніхто не знає. Бо наше майбутнє сьогодні визначає війна...