Гібридна війна від Леніна до Путіна
Виступ Путіна з оголошенням про початок бойових дій, незабаром після цього бомбардування українських міст, включно зі столицею, наступ великих груп російських військ вздовж північних, східних та південних кордонів – це про 24 лютого 2022 року.
Саме цей день багато українців сприймають як початок війни. І не лише тому, що її масштаби значно більші порівняно з 2014 роком, а тому відразу зачепили значно більшу кількість людей. Дії Росії цього лютневого ранку значно краще вписуються в класичні уявлення про війну, аніж події лютого 2014 року.
Хоча насправді саме тоді почався новий етап нашої столітньої війни з Росією.
Складно навіть точно визначати дату цього початку. 23 лютого, коли почалися масові проросійські акції у Севастополі? Чи 27-го, коли на його вулицях з'явилися "зелені чоловічки" – російські спецпризначенці? Чи все ж раніше – 20 лютого? Сама ця дата формально визнана початком агресії Верховною Радою України, адже вона зафіксована на відомчій медалі Міноборони Росії "За повернення Криму". Дехто каже, що початком стали масові вбивства активістів на Майдані, в яких, ймовірно, брали участь російські військові.
Така невизначеність дати початку агресії у 2014 році не є випадковою. Так і задумувалося ворогом. Цю війну називають "гібридною", представляючи її новим способом реалізації агресивної політики.
Але практично всі її інструменти випробовували російські керівники ще з ХVІІ-ХVІІІ століть.
Спроба закріпити свій вплив на українських теренах через підтримку лояльних українських політичних середовищ,
внутрішньо-політичний розкол українського суспільства засобами пропаганди, врешті відкрите військове втручання, спроби представити агресію як внутрішній громадянський конфлікт.
Все це вже було – так підтримували якогось іншобережного гетьмана супроти того, котрий насмілився піднятися проти Москви.
Найбільш яскраво гібридний сценарій проявився у діяльності більшовиків проти Української Народної Республіки під час Української революції 1917-1921 років. Рух України до незалежності вважали небезпечним як білі, так і червоні росіяни. І тому докладали всіх зусиль, щоб зупинити українців. І якщо перші ще намагалися використовувати політичні інструменти, то більшовики відразу взялися до збройних.
20 листопада 1917 року Центральна рада ухвалила Третій універсал, яким оголосила створення Української Народної Республіки. У відповідь на цей крок більшовики ввели до Харкова війська під командою Антонова-Овсієнка. Під прикриттям тодішніх "зелених чоловічків" тут відбулися збори, на яких заявили про створення іншої УНР – совєтської. Далі війна проти України велася руками більшовиків, але від імені цієї фіктивної народної республіки. Дуже знайомо, чи не так?
На захоплених російськими військами теренах Одещини, Донеччини та Криворіжжя вони оголосили створення місцевих совєтських республік, яким надавали військову допомогу.
Через сто років Кремль знову стороною в конфлікті з Україною представляє маріонеткові ДНР та ЛНР, а війну проти нашої держави намагається подати як громадянську.
Просування більшовицьких військ українськими територіями супроводжувалося тодішнім варіантом "російської весни" – заколотами агентури під виглядом повстань "трудящих мас". Наступ початку 1918 року українці змогли зупинити з допомогою німецьких союзників. Але вже до кінця року більшовики відновили його і знову таки від імені фіктивної совєтської України.
Комісар закордонних справ совєтської Росії Чічерін, так само нахабно як через сто років його наступник Лавров, стверджував: "Воєнні дії на українській території на даний час відбуваються між військами Директорії та військами Українського радянського уряду, який є повністю незалежним".
Більшовицький вождь Ленін розумів: відкрите захоплення України було мало реальним, тому вдався до маскування агресії. "Без цього, – казав він, – наші війська були б поставлені в окупованих областях у неможливе становище, і населення не зустрічало б їх, як визволителів".Врешті більшовикам вдалося захопити Україну і встановити комуністичний тоталітарний режим на наступні сімдесят років.
Після Другої світової війни подібним чином – через створення фіктивних промосковських урядів як альтернативи до легітимних – Кремль встановлював владу у країнах Центральної та Східної Європи.
Через десятиліття після падіння СРСР російське керівництво знову взялося до гібридних методів війни з метою повернути Україну в лоно імперії.
Один із розробників новітньої концепції гібридної війни генерал Валерій Герасімов представляв їх як відповідь на такі підступні методи Заходу, як "кольорові революції" зокрема "арабську весну".
"Акцент змістився на використання політичних, економічних, інформаційних, гуманітарних та інших невійськових заходів поряд із застосуванням протестного потенціалу місцевого населення. Все це повинно супроводжуватися прихованими військовими операціями – наприклад, методами інформаційної війни і задіянням спецназу". Цей текст російський генерал оприлюднив у лютому 2013-го, за рік перед тим, як ці методи знову почали втілювати в Україні.
Відповідь України на гібридну війну, яка почалася в 2014-му, була правильною. Ми розпочали розгортати Збройні Сили, придушували російську агентуру і посилили інформаційну роботу – спрямовану і на українців, і на світ. В результаті Росія втратила потенціал для розгортання гібридної війни.
Зміцнення національної ідентичності мешканців України нівелювало спроби Кремля розпалити нову "російську весну". Впливові світові політики не сприйняли тези про громадянську війну в Україні.
Відтак у 2022 році Росія вдалася до відкритого масштабного вторгнення. Яке знову дало геть неочікуваний для Путіна результат – масова відсіч українців та підтримка України усім цивілізованим світом.
Тож Путіну не вдасться повторити успіху Леніна у гібридній агресії проти України.
І ми переможемо у нашій столітній війні.
На цьому нині все. До наступних зустрічей у вирі історії.
Слава Україні!
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
