Заява ректора Львівського національного університету імені Івана Франка проф. Вакарчука І.О. з приводу Постанови Кабінету Міністрів України від 28 липня 2010р. N642 "Про внесення змін до Положення про підготовку науково-педагогічних і наукових кадрів".
В історії розвитку української мови є чимало кульмінаційних точок і точок біфуркації, коли під тиском зовнішніх і внутрішніх спроб підважити її офіційний статус насправді вирішувалася її історична доля та право на цивілізований розвиток. За роки незалежності мовна політика в Україні, на жаль, сприяє моделюванню і, до певної міри, навіть провокуванню таких соціолінгвістичних ситуацій, у яких українська мова не лише не може вповні реалізовувати весь свій потенціал як державна мова, а й надалі, всупереч конституційній нормі, продовжує бути об'єктом політичних спекуляцій та потужної інформаційної кампанії щодо її дискредитації як з боку доморощених урядовців і політиканів, так і прошених і непрошених наїзників.
Зокрема, відповідно до наказу Міністерства освіти і науки N243 від 26 березня 2010 року були внесені зміни до умов прийому, що понизили статус тесту з української мови та літератури, а також зробили можливим для абітурієнтів не складати вступних випробувань з інших дисциплін українською мовою. Іншим міністерським наказом N259 від 29.03. 2010 року державний іспит з української мови для фахівців за освітньо-кваліфікаційними рівнями молодшого спеціаліста та бакалавра було замінено на звичайний іспит із метою нібито "оптимізувати фінансові витрати вищих навчальних закладів". Постановою Кабінету Міністрів України від 23 червня 2010 р., яка змінює порядок присвоєння вчених звань, зруйновано мотивацію написання україномовних підручників для вищої школи.
Черговою ілюстрацією продовження такої мовної політики є Постанова Кабінету Міністрів України від 28 липня 2010 року N642 "Про внесення змін до Положення про підготовку науково-педагогічних і наукових кадрів", яка відмінила норму про обов'язковий екзамен з української мови за професійним спрямуванням при вступі до аспірантури та складання кандидатського іспиту з української мови для здобуття наукового ступеня кандидата наук. Якщо навести історичні паралелі, то як це не парадоксально, але Постанова Кабінету Міністрів від 28 липня 2010 року за своїм змістом і бюрократичною риторикою нагадує сумнозвісні Валуєвський циркуляр і Емський указ. Зміни, що вносяться до Положення про підготовку науково-педагогічних і наукових кадрів, викладені у восьми пунктах, із них – у семи пунктах ці зміни сформульовано так: "Слова "української мови (за професійним спрямуванням) " виключити". Чи урядовці, котрі читали і подавали проект Постанови на затвердження Кабінетом Міністрів, не вжахнулися від такого суцільного "виключення" української мови з академічного вжитку, чи робили це з якимось особливим завзяттям? Адже цей документ такий суголосний із Емським указом, що рясніє словосполученнями "Воспретить в Империи печатание", "Воспретить публичные чтения", "запретить газету" тощо.
Чи вартувало так швидко і без жодного обґрунтування, без будь-якого обговорення вносити зміни в Постанову, яку 2 березня 2010 року затвердив попередній Кабінет Міністрів? Обов'язковий екзамен з української мови (за професійним спрямуванням) при вступі до аспірантури та складання кандидатського іспиту з української мови для здобуття наукового ступеня кандидата наук – це не українське відкриття. Рішення попереднього Уряду мало на меті досягти якісного прориву в підвищенні мовної академічної культури майбутніх науковців і викладачів, бо досі велика частина професорсько-викладацького складу навіть провідних вищих навчальних закладів України не приховує труднощів, які має під час читання лекцій українською мовою, не кажучи вже про необхідність розвитку академічної Інтернет-мережі, видання україномовних наукових і науково-популярних журналів, електронних підручників нового покоління тощо.
В Україні зараз, як ніколи раніше за всі роки її незалежності, зростає мовна асиметрія науково-інформаційних джерел, наукової та навчальної літератури на користь російської. Попередній Уряд запропонував ефективні механізми закріплення наукового статусу української мови. І ця академічна ініціатива підвищення ролі української, як мови наукового обігу, мала б знайти свій розвиток і бути на порядку денному діяльності теперішнього Уряду, члени якого не соромляться перед телевізійними камерами демонструвати незнання державної мови чи незугарно вживати мовні покручі як ознаку або очевидної неосвіченості, або очевидної неповаги до мови та культури держави, біля керма якої вони опинилися.
Іспит з української мови (за професійним спрямуванням) до аспірантури мав очевидну місію – зробити освітньо-науковий ландшафт в Україні на дев'ятнадцятому році її незалежності саме україномовним, як і личить суверенній соборній державі. І ця місія не є нездійсненною. Вона передусім покликана змінити деформовану мовну картину наукового світу в Україні, а водночас нормалізувати мовний клімат і атмосферу у вищих навчальних закладах та наукових інституціях України.
Українському Уряду не повинно бути байдуже, яке мовне обличчя має сьогодні українська освіта та наука. І саме тому урядовці та політики не можуть виявляти демонстративної ойкофобії до всього українського, зокрема щодо української мови, бо це безперспективно з погляду політичної доцільності та безвідповідально перед українською державою і суспільством.
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
