А може й наші ради звернутися б до своїх партнерів у ЄС підтримати євроінтеграцію України?
Здається, що хоч в одному питанні Україна та українці доходять до такого прагненного і зовсім неочікуваного єднання. Ця консолідація, звісно важка – практично вимучена. А в деяких фрагментах навіть примусова.
Йдеться про євроінтеграційні прагнення України. О диво, і влада, і опозиція, і навіть наш добрий народ здається злилися у своєму остраху перед неприкритим шантажем нашого північно-східного сусіда. Буквально приставили ножа до горла і хочуть вічної, чистої і, головне, жертвенної, любові. Одним словом – "як не віддашся, то заріжу"...
Звісно, що мотиви всіх учасників цього зворушливого єднання різні. Хтось дійсно по-справжньому боїться за свої статки на які можуть зазіхати ненаситні "братушки", хтось хоче на халяву в'їхати у європейське благоденствіє не зігнувши при цьому й пальця, а хтось дійсно готовий змінювати і себе і країну – таких, одразу скажу, здається, жменька.
Однак український потяг, який два десятиліття стояв у глухому тупику, о диво, за правління саме президента Віктора Федоровича Януковича нарешті рушив у європейському напрямку! "Чудо, чудо між чудес" – як виспівують наші богоспасенні земляки:)
Віктор Федорович, звісно, машиніст потяга. І тільки від нього залежить, чи далі сунути на захід, чи пригальмувати, або ж дати реверс. На приступках потяга причепилося кілька "зайців" – наша брава опозиція "со товаріщі", від якої нічого у цьому сенсі не залежить. І їм дуже соромно їхати "зайцями" у Європу на потязі, який веде їх "вічний заклятий ворог" Віктор Федорович. Однак для того, щоб не бути "зайцями", треба було щось робити – отож і нарікати їм не з руки. Пишу зло – бо наш триголовий опозиційний Змій-Горинич дійсно зовсім вже розлінився, справді дістав своєю ніяковістю та безініціативністю.
Разом з тим наперед кажу, що я не є фанатом Віктора Федоровича, однак ніде правди діти – колективний Віктор Федорович таки не зле веде гру.
Та вже є, як є. Назагал з усіма можливими застереженнями це позитивне зрушення.
Однак цього підписання ще потрібно добитися. І однією з головних проблем для наших європейських партнерів була тривала невизначеність не лише політичних еліт, але й нашого богоспасенного народу.
Однак і тут є позитивні ініціативи. 17 вересня (саме цього дня нас, як кажуть на Галичині, 1939 року "ослобонила Червона армія" – тому дата промовиста – повертаємося до Європи) Львівська обласна рада звернулася до європейських партнерів підтримати євроінтеграційні прагнення України. Бо і вона, і кожна обласна, міська, районна рада мають таких партнерів у країнах ЄС. Депутати прийняли звернення до керівників органів місцевого самоврядування регіонів-партнерів Львівщини, країни яких є членами Євросоюзу, щодо підтримки прагнення України отримати статус асоційованого члена Європейського Союзу: "Рік 2013 може бути для України переломним роком. У листопаді цього року на саміті ЄС у Вільнюсі розглядатиметься питання підписання Угоди про асоціацію між Україною та ЄС...Беручи до уваги наші давні партнерські стосунки, Львівська обласна рада просить депутатський корпус місцевого самоврядування звернутися до депутатів, що представляють Ваш регіон у Парламенті, та до Парламенту і Уряду Вашої країни щодо підтримки прагнення України отримати статус асоційованого члена Європейського Союзу; до рад регіонів країн-членів Євросоюзу, з якими Ви співпрацюєте, з проханням ініціювати звернення до Парламентів й Урядів своїх країн, а також до депутатів, які представляють їхній регіон у Парламенті, щодо підтримки прагнення України отримати статус асоційованого члена Європейського Союзу".
З огляду на це пропоную і політичним лідерам ВСІХ політичних сил, які не проти європейської інтеграції – а це не лише "Удар", "Батьківщина", але і ВО "Свобода" та Партія регіонів (як свідчить голосування у Львівській обласній раді), щоб вони так само звернутися до своїх партнерів у ЄС.
Такі звернення мають показати, що більшість українців, а не лише один машиніст, підтримують цей рух України до цивілізованого співтовариства. І має бути чутний голос не лише Львова, але і Харкова чи Донецька – звісно, якщо вони підтримують курс свого президента:)
А заодно і "зайці" матимуть хоч якусь роботу – бо дійсно, доборолися до статусу спостерігачів, тоді, коли для України вирішується доленосне питання.
І нема чого вдавати з себе чистоплюїв – цей раунд опозиція програла партії влади вщент. Не вона веде гру. Вона лише заложник. Однак в цій ситуації всі розуміють, що абсолютно безглуздо якось опиратися цій тенденції. "А Баба Яга проти" не пройде. Навіть наш терплячий народ цього не зрозуміє.
Отож закликаю всі ради різних рівнів, громадські організації, навчальні заклади підтримати цю "народну дипломатію" – звернутися до своїх партнерів. Це допоможе створити у Європейському Союзі ту атмосферу, яка не дасть змоги заблокувати підписання угоди про асоційований статус України та ЄС.
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
