Антоніна Колодій: ''Діалог українських та російських інтелектуалів і митців очима політолога''

24-25 квітня 2014 року у Києві відбувся конгрес української та російської інтелігенції "Україна – Росія: діалог", організаторами і спонсорами якого були: "Відкрита Росія" Михаїла Ходорковського, Російський ПЕН-центр (керівник Людмила Улицька) і рух "Третя республіка" (Юрій Луценко)... З російського та українського боку було запрошено по 150 учасників. Скільки журналістів, науковців, письменників, громадських активістів, діячів культури взяли участь насправді – таких підрахунків поки що не зустрічала. Але дискусійні зали були заповнені і робочий ритм тримався до останніх годин форуму.

Враховуючи неоднозначні ставлення і трактування цього форуму в Україні, вважала за потрібне менш-більш докладно розповісти про свої враження від конгресу та дати йому власну оцінку як громадської (або, правильніше, – громадсько-політичної) акції у важкий для України період, період неоголошеної терористичної війни путінського неототалітарного режиму проти України.

Конгрес та його організатори

Запрошення на конгрес отримала несподівано, але питання їхати чи не їхати переді мною не стояло. Відразу вирішила: їхати. По-перше, хотіла власними очима подивитися на "іншу", не-путінську Росію, на людей, які мають сміливість діяти якщо й не завжди всупереч, то принаймні не в унісон з режимом. По-друге, погодилася з думкою сина, що умовах знавіснілої путінсько-кисельовської пропаганди варто говорити з кожним росіянином, який прагне послухати іншу сторону й об'єктивно розібратися в ситуації в Україні і російсько-українських відносинах.

...

Ініціатор і головний спонсор форуму Михаїл Ходорковський виступав третім. Він говорив найбільш радикально, не вуалюючи своїх антипутінських думок евфемізмами. "Ми зібралися тут з різних причин, але в першучергу тому, що не згодні з політикою президента Росії Володимира Путіна відносно України", – сказав він на початку. "Україні важко, але я не вірю, що народ, який пройшов за останні десять років дві революції і вистояв наМайдані під кулями, готовий змиритися з втратою державності..." Ці слова мусили бути сказані на початку. Адже не всі високоповажані гості здатні були так лаконічно оцінити зв'язок Майдану і зовнішніх та внутрішніх загроз українській державності, а спеціально з теми Майдану, на превеликий жаль, не було заплановано жодної панельної дискусії.

Агресивна політика Путіна щодо України шкодить і самій Росії, адже "президент Путін вирішує не глобальністратегічні завдання" країни, а "використовує свої службові можливості, щоб помститися за свою особисту образу" – за революцію, за вигнання крадія Януковича і його корумпованого оточення, заявив М. Ходорковський. І додав: "Надто вже, на жаль, очевидні паралелі".

Не обійшлося й без ложки імперського дьогтю, який промовцеві міг здаватися скоріше єлеєм – адже він похвалив Україну. Михаїл Ходорковський пожалкував, що через амбіції Путіна та його недалекоглядну політику "надовго чи назавжди заблокована можливість для Москви стати центром тяжіння всього східнослов'янського світу", а також "ідея об'єднання православної церкви навколо Москви". Це місце, припустив п. Ходорковський, тепер може зайняти Київ, з чим він нас і вітає, хоча сам, як росіянин, переживає за Росію. І хоч промовець припустив, що ці його думки ("особисто як Михаїла Ходорковського, а не як організатора конференції"), можуть викликати критику, йому, здається, не спало на гадку, що Київ та українські інтелектуали взагалі не сприймають ідеологему російських "почвенников" ХІХ ст. про особливу цінність "східнослов'янського світу" та православ'я і не прагнуть бути "центром тяжіння" для людей за етно-релігійною ознакою. Для української інтелектуальної еліти (принаймні – її великої і найбільш суспільно активної частини) Євромайдан та його ідеали – це занадто серйозно. А у відповідності до них, і для Росії, і для України було б найкраще стати нормальними національними державами й розвивати партнерські горизонтальні зв'язки з усіма країнами і культурами світу, не виокремлюючи слов'ян і не поділяючи їх на східних і західних, православних і католиків...

...

Далі були тематичні секції

"Корупція в науці. Проблема фальшивої науки. Громадський контроль і боротьба з корупцією. "Витік мізків" – причини еміграції вчених, економічні та політичні"... на секції незаплановано виступив ініціатор і спонсор конгресу Михаїл Ходорковський, який підтримав ідею створення в Києві нового університету, повністю зорієнтованого на найвищі європейські стандарти (і цінності?), в якому могли б навчатися також молоді люди з Росії (очевидно, за його фінансової підтримки).

"Суспільство. Відповідальністьінтелектуальної еліти двох країн за долі Росії і України в контексті політико-історичної драми. Усвідомленнясуспільства, його розвитку, через різні форми культури і мистецтва. Просвітницька роль і відповідальність за формування суспільних стереотипів"...Росіяни (у плані "шпильок") в боргу не залишились. Сумнозвісний російський політтехнолог Марат Гельман, який свого часу попрацював і на В.Медведчука, і на В. Януковича (саме йому приписують карту з поділом українців на 3 сорти у 2004 р.), іронічно прокоментував ситуацію з "низькою культурою" українського Сходу, яким вони, російські інтелектуали, готові, мовляв, заопікуватись...

"ЗМІ. Україна і Росія: можливість свободи слова. Цензура. ЗМІ "у вигнанні": чому російські ліберальні журналісти обирають Україну і як їх приймають". Конфліктними виявились питання відключення російських телеканалів в Україні в умовах інформаційної (і не тільки) війни; термінології, як-от вживання українськими журналістами слова "колоради" щодо тих, хто навішував на себе георгіївські стрічки на Сході України; росіяни так і не розуміли, чому російська мова як друга державна може бути"загрозою для державних інтересів України", а багатьом українським учасникам не подобався традиційно "старше-братський" тон росіян.

"Суспільство / Люстрація: за і проти. Україна пішла європейським шляхом. Росія свого часу від цього відмовилася. Подолання радянської парадигми".

"Стратегія Кремля щодо України / Чи чекають нас десятиліття взаємного відторгнення? Чи можливе мирне співіснування демократичної України і авторитарної Росії?" розпочали модератори Станіслав Бєлковський, Борис Нємцов, і Микола Вересень. Жорстка критика намірів і політики Кремля, "мстивості" В. Путіна та його ненависті щодо України, яку він так і не зміг вписати у свої геополітичні схеми, доповнювалась (часом спірними) припущеннями щодо можливих кроків України у відповідь.

Быльше і далі тут