Феномен киримли у Львові через три роки
Пройшло три роки, як відбулося чергове вигнання кримських татар (киримли) з їхньої батьківщини – Криму. Частина з них опинилася у Львові. І вже можна говорити про те, як їхнє життя в ньому укладається.
Якщо говорити про громаду Кримських татар у Львові, то не можна говорити про це, як про щось єдине. Бо як і будь-яка діаспора – це різні люди, які ставлять перед собою різні цілі. Є люди, які мають мету повернутися в Крим, перечекавши тут важкий період та здобувши тут якісь зв'язки, навики, знання. Другі – це люди, які в силу різних обставин, хочуть адаптуватися тут і тому розбудовують свої проекти на довшу перспективу, купують тут житло і для них питання повернення залишається лише в теоретичному аспекті. І очевидно, що є третя категорія – це люди, які приїхали сюди і розглядають Львів лише як трамплін для того, щоб в подальшому облаштуватися в ЄС чи в США.
Повністю текст тут
Це один триподіл саме за метою перебування, але є ще інший поділ за іншим фактором. За фактором релігійним. І тут є поділ між секуляризованими людьми та тими, хто дотримується у повсякденному житті традицій ісламу.
Серед перших є ті, хто глибоко закорінені в українське суспільне і культурне життя і вони є свого роду лідерами українсько-татарського порозуміння, і є ті, котрі глибоко закорінені в стару совєтську ментальність і їм надзвичайно важко перебудовуватись і вписуватись в сучасну українську реальність.
А ті, хто не секуляризовані, вони мають глибокі коріння в ісламі. Причому від ісламу поміркованого, до більш радикального.
Відповідно, всі ці групи накладаються одна на одну. Тому ця направду невелика діаспора кримських татар у Львові є надзвичайно різноманітною, тому не можна говорити про неї, як про явище однорідне. До того ж, що стосується взаємодії з львівською громадою, то варто враховувати, що українське суспільство тут є в рази більш різноманітним – від націоналістів до лібералів. Тому про цю співпрацю громади кримських татар з галицькою, приймаючою громадою не можна говорити, як про явище однозначне.
В цьому контексті, якщо повернутися до історії вже трьохрічного перебування більшої частини людей, що були вимушені покинути Крим, то на першому етапі їх сприймали дуже ентузіастично, як біженців, втікачів від російської агресії, але зараз сприйняття більш спокійне, виважене. Хоча доброзичливе. І ніяких особливих проблем зі сприйняттям цих людей я не зустрічав.
Всі культурні активності кримських татар у Львові, в ситуації війни в країні, сприймаються як політичні акції. І Львів, як місто достатньо заполітизоване, сприймає їх в позитивному контексті. Тут немає якогось відторгнення. Крім того ці заходи є потрібними не лише кримським татарам, але і львівському суспільству, бо це вчергове підтверджує, що Крим не є забутим, що його не відторгнуто, що він присутній в наших політичних реаліях, і за нього варто боротися.
Не можна говорити про всіх переселенців, які є дуже різними, і приїхали з різних регіонів. Це різні люди з різними поглядами. І різною мірою вони можуть як збагатити наше суспільство, так і створити певні проблеми. Якщо говорити про "ватників", чи про супротивників України, то це може бути проблемою. Зокрема, вони можуть створити проблему у разі виборів – вони мають право голосу на президентських чи парламентських виборах. Більше того, вони вже стають місцевими, купуючи житло і реєструючись тут, тож матимуть право голосу і на місцевих виборах. І голосуючи за умовну "Партію регіонів", можуть причинити багато складнощів.
Але якщо говорити про людей в розрізі їхньої професійної кваліфікації, то тут ситуація інша, бо, як на мене, з Криму в тому числі поїхали найбільш талановиті, найбільш самостійні та перспективні люди. Тобто ті, хто не має жодної перспективи, вони в силу різних причин залишилися там. І в цьому контексті для львівського суспільства це є безсумнівне збагачення. А якщо враховувати, що зі Львова зокрема, і з Західної України загалом відбувається відтік людей за кордон. Багато професіоналів переїздить до Європейського союзу, і завдяки переселенцям, в тому числі і кримським татарам, відбувається своєрідне заміщення. В таких неприємних для країни обставинах, але місто безсумнівно здобуває певні переваги – кваліфікована робоча сила, інші, свіжі погляди на життя, молодь. Але виникає питання адаптації.
Ті кримські татари, які планують своє перебування тут на довшу перспективу, безсумнівно повинні адаптовуватися. І вони будуть адаптовуватися – діти підуть до шкіл, люди шукатимуть роботу, співіснуватимуть у соціумі... І в цьому контексті адаптація неминуча.
Ті, хто не бачить свого майбутнього тут, а планують перебиратися до ЄС, вони адаптації не потребують. Більше того, в подальшому ми матимемо перспективу того, що ці люди будуть писати подання до різних структур в ЄС з проханням надати їм статус біженців. Зокрема, я думаю, будуть спиратися і на релігійні аспекти, мотивуючі свої прохання тим, що тут, у Львові чи в Україні взагалі, відчувають дискримінацію за релігійними ознаками тощо. Наразі цього поки немає, але з егоїстичної точки зору це цілком можливо. Звичайно, що насправді цього немає, але для поліпшення власних умов це будуть вигадувати. І це не є винаходом власне кримських татар – так певні групи мешканців Львова поступали і раніше для пришвидшення еміграції.
Далі тут
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
