Знову про ''едіноє государство'' та путінське ''іго''
Текст, який навряд чи комусь сподобається. Але вже вибачайте.
Україна напередодні вибору. І напередодні виборів. Однак вибір тут важливіше. Отож,як завжди, вибираємо між російським євразійським проектом та вільним світом, вільним плаванням. Україна, з огляду на історію та географію, опинилася на геополітичному розломі. І навіть більше – ми стали фронтиром – по простому фронтовою територією. Лінія світового геополітичного протистояння розпанахала Україну. І за великим рахунком ми тут майже ні при чому. Єдине, що можемо зробити – це прийняти якусь сторону. Але світового геополітичного протистояння ми не в змозі відмінити – воно об'єктивне. На жаль. Так само ми не можемо припинити і гарячої фази цього геополітичного протистояння – власне конфлікту. Ми чомусь зациклюємося виключно на своїх проблемах – на окупації Криму та частини Донбасу. Але не бачимо, що це лише одні з вогнищ конфлікту. Якщо вибудуємо на карті лінію конфліктів – Сирія, Карабах, Південна Осетія, Абхазія, Крим, Донбас, Придністров'я, провокації на Балтиці коло Калінінграду, провокації в Арктиці – то побачимо лінію фронту. Українська частина фронту є лише його частиною.
То, що ж робити?
По-перше підтвердити чи ні свій геополітичний вибір – з якого боку фронту ми хочемо бути – з боку вільного світу, чи євразійської імперії Путіна.
Частина громадян України, як би мені це не подобалося, "вийшли" не лише з українського проекту, а і з проекту "євроатлантичного" – хоч і смердюче, але тепле стійло у стайні Путіна їм рідніше. Тому і маємо окуповані Крим та частину Донбасу. Це не тільки результат російської окупації, але й простацької зради громадян України. Ну добре, не зради, а дезертирства, бо зрада полягає ще й у вчиненні певних дій – натомість тут ми мали справу з телячою приреченістю.
Однак більша частина громадян, власне громадян, а не "насєлєнія" таки заперлися і підтвердили свій євроатлантичний вибір.
Пройшло п'ять років висмоктуючої сили війни. Над суспільством навис велетенський чиряк втоми. Кінця війни не видно. Чомусь всі очікують кінця війни. Та його не буде! Не буде ніколи! Україна силою історичної долі опинилася не в тому місці і не в тому часі, щоб претендувати на мир в його класичному чи простацькому розумінні.
Як би Україна не перекидалася з одного боку протистояння на інший, вона все одно буде прифронтовою територією. І, ще раз та ще раз повторюю, – від нас це не залежить. Україна як країна, як територія, як геополітичний суб'єкт/об'єкт не втече від війни. Так, можна злитися в еміграцію – десь на Флориду чи до Аргентини – там інше життя і інші проблеми. А тим, хто залишиться тут, в державі Україні, на території країни України можна тільки зробити вибір – з ким ми, чи ти. А також можна змінити своє відношення до війни. Не скиглити постійно про прагненний мир, а переосмислити своє відношення до війни. Живуть же ж люди зі СНІДом, з раком. Так і ми маємо навчитися жити з війною. Як навчився жити з війною Ізраїль. Натомість нас постійно заколисують – "виберіть мене, і я принесу вам мир". Був один такий політичний ідіот – Лорд Чемберлен, який пред'явив публіці на аеродромі підписану угоду із ще одним аспидом – Адольфом Гітлером – зі словами: "Я привіз вам мир". І кинув людство у пекло Другої світової війни...
Отож, якщо вам цікава моя думка, то – не вірю. І голосувати треба на цих виборах, на яких ми вкотре робимо свій вибір, не за тих, хто обіцяє "домовитися" з аспидом, а за тих, хто готовий всіма можливими і не можливими заходами організовувати оборону. Бо іншого вибору, крім війни, в України немає.
А тому потрібно у цьому протистоянні вибирати того партнера, який відкриває Україні перспективу. Про путінську теплу стайню я вже говорив. В порядку іронії і на закінчення переповім невеличку лекцію китайської мови. Ще в совєтській школі нам втовкли в голови негативну конотацію щодо "монгольського іга". Однак лукаві московити, будучи улусом Золотої орди, приховали справжній зміст слова "іго". Однак блискуче перейняли стратегію, яку окреслює це слово. І не про емоції йдеться – можна надірватися зі сміху, як це слово тлумачить українська наївна Вікіпедія.
Так от, творці московитських мітів, як от ерзянин Владімір Міхайлович Гундяев, відомий як Кіріл, – клерикальна версія, та чеченець Асланбек Андарбекович Дудаєв, відомий як Владіслав Юрьевич Сурков з російським фашистом Алєксандром Гєлієвичем Дугіним- версія світська – безкінечно торочать про "єдіноє государство", "русскій мір", "велику євразию" – очевидно не дають спати марення про справді велику євразійську імперію Темуджина, відомого як хан Чингіз. Його імперія дійсно була євразійською – від В'єтнаму до вепської батьківщини Путіна – тверських боліт.
Тепер втирають ідеологію "єдіного государства" нещасній Білорусі – готують до аншлюсу. І пробують знову підсувати нам. Однак умовчують про справжній сенс слова, яке нам так не подобається.
Так от, "єдіноє госудорство", мовою оригіналу, тобто китайською, а тоді просвічені монголи вже застосовували висококультурну китайську термінологію: 一個州 – Yīgè zhōu – іго джоу у нашій приблизній транслітерації. Де перші два ієрогліфи означають_ "єдиние", "одне" китайською: 一 – Yī – "Ї" та "перше" – 個 – gè – го. Тобто разом – перше і єдине в світі – "іго". А останній ієрогліф означає "держава" – 州 – Zhōu – джоу у нашій транслітерації.
Отож, підсумовуючи, "єдіноє государство" Путіна не що інше, як трансформоване "іго джоу", "іго" – і це ніяка не метафора, до яких звикли романтичні українці, а жорстка реальність, державницька традиція, якій тисячі років, що перейшла від хана Чингіза до московських князьків, і, відповідно, до Лєніна-Сталіна-Путіна. Однак традиція з своїми реаліями – якими, самі знаєте.
Отож, вибирайте, пани українці, знову з Лєніном-Сталіном-Путіном чи без них. В "іго", чи ні.
Хоча, як на мене, то врешті решт ми опинимося в "іго джоу" Сі Дзіньпіня – але про це пізніше.
А, якщо без нього. То не скигліть і не давайте себе вкотре перепродати захланним работоргівцям та блазням.
Або воюйте і здобувайте своє майбутнє, або – в стійло
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
