Кілька штрихів до геополітичної стратегії Китаю
Невдовзі, скориставшись відкриттям Зимової олімпіади, Владімір Путін поїде до свого сюзерена Сі Дзіньпіна не то на аудієнцію, не то за ярликом на правління. Поїде, підібгавши хвоста, після того, як отримав відкоша від консолідованого, його ж стараннями, колективного Заходу. На сьогодні двадцять два роки правління Путіна призвели не до "вставанія с колєн", а до підпорядкування путінської Росії не "коварному" демократичному Заходу, про що постійно теревенять у Москві, а далеко не такому сентиментальному Китаю. А від нього очікувати якогось "цивілізованого" відношення до своїх васалів, як вчить історія, годі. Ніякої демократії він не насаджуватиме, але й спуску, якщо що, то не дасть. З огляду на це пропоную кинути оком на свою давню статтю "Кілька штрихів до геополітичної стратегії Китаю" з книги "Геополітичні контексти війни в Україні", яка хоч трішки прояснює логіку поведінки Китаю як у історичній ретроспективі, так і саме сьогодні. Книга розміщена на сайті Журналу "Ї" (http://www.ji-magazine.lviv.ua/)
Отож: Кілька штрихів до геополітичної стратегії Китаю
З книги Геополітичні контексти війни в Україні
Спочатку кілька зауваг:
Напевно всім українцям ще стоїть в очах помпезний політичний театр, який влаштував Путін, проголошуючи приєднання до Російської Федерації анексованого нею Криму. В контексті теми даної розвідки для мене дуже примітним став той загальний схлип зали, коли Путін згадав про Китай, натякаючи про великого союзника Росії, з яким за спиною вона зможе протистояти своїм опонентам. Хоча у світовій геополітиці підставляти свою спину навіть неначе партнеру не варто – можеш отримати удар в спину.
Так само, накидуючи цей шкіц геополітики сучасного Китаю, не можна обійти увагою особливостей китайського способу бачення світу та способу мислення. Вони мають тисячолітню традицію. І попри всю модерність сучасних китайських проектів – їхні корені саме там.
Я був би далекий від реальності, якщо б гадав, що сучасні китайські геополітики строго притримуються конфуціанства, маоїзму чи традиційних китайських стратагем. Однак я був би не правий, якби я їх не згадав.
Цивілізаційна самодостатність Китаю як ізолюючий чинник геополітики
Китай є цивілізаційно самодостатнім. І навіть з певним відчуттям своєї місії. Однак світ є иншим. І у цьому сенсі саме цивілізаційна самодостатність Китаю певним чином "ізолює" його від світу. В цьому сенсі Китаю важко знайти реальних союзників у світовій геополітичній грі. Цивілізаційна самодостатність Китаю не є універсальною. Якоюсь мірою ілюзію універсальності мав маоїзм. Однак Мао, попри всі "марксистські" салогани так само глибоко китаєзував свою версію марксизму. Тому він важко прививався поза Китаєм. На сьогодні Китай не має навіть такої криптоуніверсальної ідеології, яка могла б мобілізовувати йому союзників за його кордонами. Уявний російсько-китайський союз не має тої комуністичної основи, яка була при Сталіні та Мао. Їх теоретично може зближувати тільки якесь протистояння з США чи ЕС. У цьому сенсі Китай є доволі самотнім геополітичним гравцем.
Природні кордони Китаю
Разом з тим, кинувши оком на карту, одразу стає зрозумілим, що Китай ще у давні часи вичерпав ресурс своєї географічної експансії. Він дійшов до своїх природних меж – океану на Сході, пустель на Півночі, Гімалаїв на Заході, джунглів на Півдні. Таким чином кордони китайського культурного простору і Китаю як держави практично є природними кордонами. І у цьому сенсі можна говорити про певну обмеженість територіальних претензій Китаю.
Тим не менше китайським учням в школі демонструють дещо більшу карту історичного Китаю, яка включає практично весь Сибір і значну частину Середньої Азії:
Стратегеми китайської геополітики
Не менш важливим для розуміння специфічно китайських геополітичних стратегій попередньо варто ознайомитися з трактатом "Тридцять шість стратагем" (三十六計). Це китайський військовий трактат якому півтори тисячі років. У ньому описано таємні стратегічні прийоми і систему непрямих тактичних ходів, які використовуються для досягнення прихованої мети, отримання переваги і перехоплення ініціативи.
Сьогоднішню геополітичну стратегію Китаю можна звести до сьомої стратагеми "Витягти щось з нічого" (無中生有). Мистецтво обману полягає в тому, щоб спочатку обдурити, а потім не обманювати. Коли-обман здається обманом – це обман істинний. Спочатку маленький обман, потім великий обман, потім справжній випад. Завдання: Досягнення реальних результатів за допомогою мінімальних витрат ресурсів.
А тактика КНР зводиться до першої стратагеми "Обдуривши небо, переплисти море" (瞞天過海). Що слід розуміти так: Той, хто намагається все передбачити, втрачає пильність. Те, що бачиш з дня на день, не викликає підозр. Ясний день приховує краще, ніж темна ніч. Все розкрити – значить все приховати. Завдання: Приховування справжньої мети, наміри, напрямки або шляху ("переплисти море") в ситуації, коли особливо складно що-небудь приховати.
Напевно, досить цих двох ілюстрацій, щоб зрозуміти спосіб мислення і тактики Китаю.
Структура економічних інтересів Китаю
Ще одним мітом, який особливо популярний в РФ є міт про те, що Росія є значним (з претензією на головного) економічним партнером КНР. Структура експорту та імпорту свідчить про те, що це є мітом:
Структура експорту КНР
Структура імпорту КНР
Особливим підвидом цього міту є переконання, що Китай якось особливо пов'язаний з російськими енергетичними ресурсами. Ось структура китайського імпорту енергоносіїв:
Імпорт нафти до КНР
Імпорт нафти йде з країн Персидської затоки (47%), Африки (20%), Філіпін (18%).
Імпорт скрапленого газу до КНР
Скраплений газ головно постачається з Катару (34%), Австралії (24%), Індонезії (16%), Малайзії (14%).
Військова доктрина Китаю
Сучасна військова доктрина КНР має демонстративно оборонний характер і ставить перед Народно-визвольною армією Китаю такі цілі і завдання: зміцнення територіальної цілісності і безпеки країни, попередження та організація відсічі агресору; припинення сепаратистських тенденцій та сприяння повному об'єднанню країни; запобігання збройній підривної діяльності і захист суспільної стабільності; посилення оборонного будівництва і здійснення модернізації національної оборони та збройних сил країни, а також захист миру і протистояння агресії і експансіонізму.
При цьому Китай дотримується військово-стратегічного курсу, основу якого складають принципи активної оборони, відстоює і розвиває концепцію так званої "народної війни". І зрозуміло чому.
Народна визвольна армія Китаю налічує 2,5 млн. військовослужбовців. Проте Мобілізаційні ресурси КНР – близько 350 мільйонів осіб, у тому числі придатних до військової служби – приблизно 190 мільйонів осіб. Це, звичайно, вражало б при веденні традиційної війни. Однак новітня епоха і досвід поразки КНР у війні з В'єтнамом свідчать про неоднозначність цих показників. На даний момент НВАК не становить загрози світового рівня. НВАК потребує істотної технологічної модернізації.
Звісно, реальні плани і декларативна військова доктрина це різні речі. Проте на разі, здається, вони майже співпадають.
Китай і російський проект Гартленду
У відповідності з традицією "континентального мислення" геополітики на кшталт Путіна не полишають спроб шукати противаги світовій домінації США+ у союзі Російської Федерації з КНР. Инша справа, що КНР відноситься до цієї ідеї, виходячи з своїх стратегічних інтересів, які, очевидно, сягають набагато дальше, ніж тактичні кроки режиму Путіна. Путін рятує себе і свій режим. КНР вибудовує стратегію на десятиліття наперед.
КНР вичікує. Не говорить Путіну "ні". І не говорить "так". КНР, радше "зв'язує" Росію, обережно прив'язує її до своїх політичних планів. І поспішність захеканого режиму Путіна затягує Росію у цю воронку. Після Путіна Росії може бути важко виплутатися з цих тенет.
Структура економічних стосунків Китаю та Росії певним чином неначе "долучає" до китайсько-російського тандему ще й третього спів розмірного геополітичного гравця – Німеччину – і таким чином неначе вибудовується, вимріяна Алєксандром Дуґіним трансконтинентальна вісь Пекін-Москва-Берлін.
Однак об'єми трансакцій у рамках цієї осі не можуть йти ні в яке порівняння з об'ємами трансакцій Китаю з США, Канадою чи країнами Персидської затоки. Китай значно більше "прив'язаний" до долара, ніж до евро, вже не кажучи про російський рубль. Китай значно більше залежить від ринків у США та Канаді, ніж у ФРН чи РФ.
Таким чином ця умоглядна конструкція, з позиції Китаю, виглядає несерйозною.
Инша справа, що КНР за певних обставин може нею так чи інакше скористатися, якщо на це прийде належний час. Але ініціатива йтиме тільки з боку Китаю. Ні Росія, на ФРН "скористатися" Китаєм не в змозі.
Стратегія "анаконди"
Піднесення Китаю не могло не бути зауваженим на світовому рівні. Тим більше, коли у 2014 році економіка КНР за своїми об'ємами стала першою у світі. На даний момент КНР не проявляє значних геополітичних апетитів і не вплутується у геополітичні авантюри, як Росія. Однак це не означає, що щодо нього не буде застосована технологія геополітичного стримування. Перш за все з боку США. Видається, що вже тепер щодо КНР починають застосовувати ту саму стратегію, що і щодо колишнього СССР. Це стратегія "анаконди" – оточення та ізоляція країни "недружніми" країнами. У випадку Китаю до таких не надто дружніх країн, які мають чи мали конфлікти з Китаєм, можна віднести: Індію, Непал, Бутан, В'єтнам, Філіппіни, Тайвань, Південна Корея, Японія, і також США, Канада, Австралія та Нова Зеландія. Це кільце складає стратегічне оточення Китаю.
Карта стратегічного "оточення" Китаю
Однак найбільшою проблемою цього плану стратегічного оточення Китаю є його північний кордон. Свого часу снувалися плани залучення Російської Федерації та НАТО (Північне кільце безпеки) – і тоді це питання було б вирішене. Однак на сьогодні ці плани не мають перспективи.
Фінансово-економічне "зв'язування" Китаю
Ще одним мітом є те, що Китай, нагромадивши американські долари може якось маніпулювати світовою фінансовою системою чи обанкрутити, скажімо, США. Однак це міф. Китайський юань не є вільно конвертованою валютою і жорстко прив'язаний до американського долара. Тобто це той самий долар, тільки його 1/6 частина. Наявність такої валютної маси у КНР тільки прив'язує його до долара і не дозволяє маневрувати. Китай міг би переводити ці ресурси у инші світові вільно конвертовані світові валюти – а їх є ще дві – японська єна та британський фунт – однак це не вирішує його геополітичної проблеми – ці країни не є занадто дружніми.
Є ще кілька мітів – Путін грозився перевести розрахунки за поставлені в Китай газ та нафту в юані і начебто перетворити його на світову валюту. Все це розбивається в мізерні на сьогодні об'єми поставки газу та нафти з Росії до КНР. А з иншого боку виглядає радше на бартер, ніж на трансакцію світового масштабу.
Звісно, Китай міг би утвердити свою валюту, розширивши внутрішній ринок споживання. Але це означає значне подорожчання вартості праці в Китаї і, відповідно, падіння конкурентоздатності китайської продукції. Тому Китай міцно прив'язаний, і зв'язаний, зовнішніми ринками – і перш за все у США, Канаді, ЕС.
Таке фінансово-економічне "зв'язування" Китаю доповнює стратегію "анаконди". І це відрізняє "стримування" Китаю від "стримування" СССР – бо СССР до певного часу не мало такої критичної фінансово-економічної прив'язки до Заходу, як Китай.
Росія починає гру з Китаєм, і програє...
Реалізуючи своє бачення світової політики, Путін пробує формалізувати стосунки на всій Євразії не лише у формі двосторонніх угод, але й міжнародних організацій.
2001 року, теж на самому початку президентства Путіна, у Шанхаї було створено Шанхайську організацію співробіітництва (ШОС, Шанхайская организация сотрудничества, 上海合作組織) – субрегіональну міжурядову міжнародну організацію, у складі 6 країн-членів – Китайська Народна Республіка, Російська Федерація, Республіка Казахстан,Киргизька Республіка, Республіка Таджикистан і Республіка Узбекистан. Штаб-квартира організації знаходиться у Пекіні.
Що цікаво – у склад організації ввійшли країни за контроль над якими змагаються Росія та Китай. З огляду на економічну диспропорцію між РФ та КНР по-суті цей неначе б то наступальний проект Путіна (за станом на 2001 рік) поволі перетворюється на механізм входження Росії в орбіту впливів КНР (це за станом на 2014 рік, коли Китай розвинув найбільшу економіку світу). Попри те, що за роки свого існування ШОС створила декілька консультативних органів на різних рівнях, як дієва організація вона себе не проявила, бо по-суті є бінарною організацією Росії та Китаю, які все ж мають дуже різні інтереси.
Описуючи російсько-китайські стосунки можна згадати плани Росії вийти на китайські ринки газу та нафти, де очікується бум. Так споживання скрапленого газу має зрости десятикратно. Однак на нещастя Росії у південно-східних, найбільш розвинутих регіонах Китаю, які значно ближчі до Катару, ніж до Ямалу. На разі можна говорити тільки про провали спроб Росії диверсифікувати свій експорт газу.
На це накладається архаїчне европоцентричне мислення російського керівництва, яке занехаює розвиток Сибіру та російського Далекого Сходу, чим саме позбавляє себе можливості виходити на головні ринки майбутнього – а вони будуть саме у Тихоокеанському басейні.
Натомість після безвідповідального і недалекоглядного правління Путіна в Росії може наступити безлад. Чого й очікує Китай.
Тут так і напрошується дев'ята стратагема: Китай хоче "Спостерігати за вогнем з протилежного берега" (隔岸觀火) – чи не другого берега Амуру. Нехай в стані ворога назріває розлади і росте невідступно смута. Потрібно триматися від цього далеко і чекати, коли настане крах. Взаємні чвари і погляди, повні ненависті, є вірним знаком того, що ворог сам себе погубить. А завдання реалізації цієї стратагеми: Отримання переваги за рахунок невтручання в справи об'єкта, що зазнає різного роду труднощів. Ослаблення або усунення відразу декількох суперників або перешкод чужими руками. Саме про Росію і ілюзії Путіна.
Китай очікує
Як ми бачимо, для КНР стратегією є дієве очікування. І воно дає свої плоди. За десятиліття реформ запущених Ден Сяопіном Китай сягнув небачених для себе вершин.
Однак цей успіх відносний і пов'язаний з величезними людськими ресурсами Китаю. Чи перейде Китай на вищий якісний рівень – ще не відомо.
Однак у міжнародних стосунках на середньострокову перспективу він прийняв тактику економічної експансії. На разі йдеться про торгову експансію. І вона йому вдалася.
Жодної глобальної геополітичної експансії на разі не передбачається. Окрім, хіба що в результаті самовбивчої політики Росії Путіна, яка може настільки децивілізувати Сибір та Далекий Схід, що він так чи інакше буде втягнутий у сферу жорсткої залежності від КНР.
На разі очікуюча позиція КНР для України, на яку напала Росія Путіна є найкращою з можливих. КНР особливо не зацікавлена в Україні. Тому Україна повинна стимулювати підтримання Китаєм нейтралітету в українських справах.
Ну і на завершення десята стратагема: "Приховуй за усмішкою кинджал" (笑裡藏刀). Добивайся довіри противника і навіюй йому відчуття спокою. А після цього здійснюй свої приховані плани. Підготувавши все, як годиться, без коливань нападай і не давай ворогу опам'ятатися. Завдання, яке маєш вирішити: Приспати пильність об'єкта для підготовки та проведення раптового нападу на нього.
Суть цієї стратагеми в тому, що прямий вияв агресії або недружніх намірів дуже рідко буває доцільним, а залякування зазвичай є малоефективною, виснажливою і короткостроковою тактикою, більш придатною для тимчасового підпорядкування слабкого супротивника. При взаємодії з рівним або більш сильним суперником, для досягнення максимального ефекту раптовості потрібно приспати його боєготовність і підозрілість доброзичливими діями, подарунками, лестощами, поступливістю, удаваною слабкістю. Після цього у найбільш вразливий момент слід нанести раптовий удар.
Є й инша назва цієї стратагеми – 口蜜腹劍 "Мед у роті, меч в животі".
11 квітня 2015
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
