27 липня 2013, 22:48

Эпоха ''исторического материализма'' в российско-украинских отношениях

Публичная сторона сегодняшнего визита Путина в Украину еще раз подтвердила тот факт, что российско-украинские отношения на уровне правящих групп работают, прежде всего, как политтехнологический, постмодернисткий сюжет.

Ориентирован этот сюжет на внутриполитический контекст – создание в обществе мифов и установок, направленных на удержание политического режима и существующего строя.

Для России – это государственническая идея империи. Для Украины – это игра на менталитете пророссийского электората. Притом, что реальные интересы избирателей обоих государств рассматриваются лишь как орудие достижения деловых целей, а не как основа политического действия.

Россия делает вид, что серьезно занята идеей интеграции на постсоветском пространстве. Украина делает вид, что у нас с Кремлем дружеские отношения, а, значит, на этой дружественности можно получать от Кремля какие-то экономические преференции.

Идеологией не пахнет ни по эту, украинскую сторону, ни по ту, российскую. Элиты обеих стран культивируют в публичном пространстве позицию псевдо-отношений, и каждый свой политический шаг рассматривают как элемент игры, цель которой – использовать комплексы и заблуждения электората.

На уровне содержания – отношения России с постсоветскими странами переживают эпоху "исторического материализма". С одной стороны, есть постоянная апелляция к совместному прошлому, культурным и человеческим связям, а с другой, – в современных реалиях действует принцип "не один за всех и все за одного", а "каждый сам за себя". Хоть Россия и выступает инициатором интеграционных процессов на постсоветском пространстве, ответственность за них не несет.

И дело не в персональном составе власти в той или иной стране СНГ, личных качествах и мировоззрении того или иного лидера (качество элит у всех стран бывшего СССР приблизительно одинаковое). Дело в том, что ни одна из стран СНГ, включая Россию как инициатора, не достигла того самодостаточного уровня развития (политического и экономического), чтобы другим по-настоящему в качестве образца что-то предлагать. Ни одна из стран, включая Россию, не готова ставить интеграционные цели выше национальных.

По большему счету, все постсоветские государства сегодня развиваются как национальные. Но в Украине по-прежнему многие продолжают рисовать демонические картины: национал-демократы – брутального "российского сапога", ступающего на украинскую землю; сторонники "Русского мира" – Россию и Путина в роли спасителей Украины.

Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.

Хто кому "дасть в морду" (про передпереговорчий етап)

Скажем так. Не прийняти рішення щодо зняття заборони на використання Україною далекобійних ракет по рос цілях на цьому етапі Захід уже не міг...

Про європейське лідерство

Тема європейського лідерства назріла давно, безвідносно до ризику президентства Дональда Трампа, одним із напрямків політики якого може бути скорочення трансатлантичної єдності та співпраці...

А завтра після виборів

В МЗС Росіі, реагуючи на результат Дональда Трампа на виборах, заявили, що працюватимуть з новою американською адміністрацією, "жорстко відстоюючи російські національні інтереси і досягаючи всіх поставлених цілей у війні"...

Між угодою та нерішучістю (в контексті виборів у США)

У ході передвиборчої кампанії Дональд Трамп в одному з інтерв'ю пожурив навіть Лінкольна, за те, що той допустив Громадянську війну. Замість досягнення угоди з південними штатами, які виступали проти скасування рабства...

Про заяву Сікорського щодо Криму

Маю на увазі слова міністра закордонних справ Польщі Радослава Сікорського щодо такого варіанту по Криму: мандат ООН на 20 років і тоді референдум...

Чи можна "заморозити" війну без руху до сталого миру

По суті, Олаф Щольц пропонує (маю на увазі його пропозиції, про які пише La Repubblika) варіант замороження війни. Мабуть, виходячи із того, що за умов крайніх позицій сторін можливо говорити про варіанти зменшення активності – і бажано не за рахунок країни, на яку здійснено напад, а за рахунок країни, яка цей напад здійснила...