7 жовтня 2013, 19:25

Украинский друг Владимир Владимирович Путин

Считаю нужным поздравить ВВП с Днем рождения – сегодня президенту РФ 61 год!

Пожалуй, никто так много не сделал для укрепления украинского независимого духа, как Владимир Владимирович Путин.

Во-первых, с его приходом к власти изменился принцип выстраивания взаимоотношений Украины с Россией. Если Ельцин предлагал начинать день с установки "А что ты сделал сегодня для Украины", то при Путине – все прямо наоборот, типа "А что еще можно получить от Украины".

Во-вторых, две газовые войны – 2006 и 2009 годов и торговая война 2013 года показали, что дружба дружбой, а выгода каждого – превыше всего.

В-третьих, и это главное, именно Владимир Путин укрепил мнение украинских элит (ментально близких России в том числе), что независимость необходима, прежде всего, самим украинским элитам. Независимое государство, да еще с такой географией, как у Украины, – огромное преимущество и источник дохода. В этом смысле, евроинтеграция является долгосрочной гарантией независимости. Потому что главная угроза во взаимоотношениях с Россией – это потеря Украиной идентичности. Грубо говоря, если отказаться от тезиса, сформулированного Леонидом Кучмой, что "Украина – не Россия", то окажется, что Харьков по своим ментально-культурным установкам почти ничем не отличается от российского Белгорода, а Донецк – от Ростова-на-Дону. И тогда возникает вопрос – зачем Украине независимость и чем обоснованы существующие границы государства? Собственно говоря, еще в 2007 году Владимир Путин объяснял тогдашнему президенту США Джорджу Бушу-младшему, что большую часть территории Украины Россия нам подарила. Отчасти – так и есть, если исходить из того, что в действующих границах украинское государство появилось при СССР.

Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.

Про вичерпність агресивних автократій

Приклад Ірану наочно показав: автократія, орієнтована виключно на силову компоненту/загрозу/шантаж, коли наявність силової компоненти – це не інструмент для досягнення адекватних цілей (наприклад, внутрішньої модернізації чи забезпечення миру у регіоні), рано чи пізно, буде зупинена...

Про оптимізм та песимізм руху до нового світопорядку

Уже навіть генсек ООН Антоніу Гутерреш визнав, що "ми живемо в період хаосу та змін" і закликав до "оновлення архітектури міжнародної безпеки"...

Вглиб переговорного процесу (напередодні Женеви)

Є чотири можливих переговорних напрямки, розвиток чи не/розвиток яких напряму залежить від позиції РФ. 1. Безкінечне забалаболювання процесу, на що в значній мірі була орієнтована делегація на чолі з Владіміром Мединським...

Декілька висновків/спостережень щодо Мюнхенської конференції

1. На відміну від попередніх років до 2022 року (навіть, уже після 2014-го), ця конференція проходила під знаком обговорення не окремих деталей та протиріч в рамках існуючого світопорядку, а з розумінням того, що колишніх правил немає, і формуються нові...

Якою може бути відповідь Європи на "стан руйнування" (у контексті Мюнхенської конференції)

Ну, що ж, дискусія "Так/Ні" всередині Європи, яка активізувалась після Давосу (Гренландії, "Ради миру" Трампа та збереження ризику Росії) щодо стилістики взаємодії із США, матиме продовження і на Мюнхенській конференції...

Про нормалізацію ненормального

У поета Квінта Гораціо Флакка є такий вислів "Нічому не дивуватися" (Nil admirari). Ця фраза, що спочатку позначала стан незворушності (ні поганим, ні хорошим), характерний для стоїків та епікурійців (така собі нірвана), згодом у літературній традиції стала використовуватися для опису аристократичної стриманості, а то й часом снобізму...