7 серпня 2015, 05:17

Публичная казнь продуктов в России. Быть или казаться?

Мишель Фуко в своей книге "Надзирать и наказывать: рождение тюрьмы" (1975 г.) проанализировал фундаментальные изменения, произошедшие в пенитенциарной системе в масштабах столетия, а также обобщил причины и характеристики нового подхода к методам наказания и дисциплины. Фуко говорит о тюрьме как основной, но не единственной форме наказания и поддержки дисциплины в современном мире, есть еще терапевтические форматы (школа, больница, армия и т.д.). Он напоминает, что тюрьме предшествовали различные формы наказания в виде общественных зрелищ. Отмена публичных казней связана с тем, что исчезла необходимость в зрелищности, в итоге, наказание стало наиболее скрытой, непубличной частью уголовной (наказательной) процедуры. В современном мире не зрелищность, а неотвратимость наказания определяет эффективность и действенность наказательной процедуры.

Сегодня в России мы наблюдаем обратный процесс, наказание становится публичным, возвращаются публичные казни, хоть и продуктов (хочется надеяться, что дальше казни продуктов дело не дойдет). И вот здесь у меня вопрос: это нервная реакция власти на санкции или это одна из стадий осознанного изменения сословной структуры российского общества, его переплавки до состояния гомогенности, где внешний враг имеет ключевое значение? То есть, это вопрос о том, быть или казаться? Это осознанность или случайность? Фашизация, как и демонстрация, правда, происходят при любом из этих вариантов. Любая казнь, во-первых, приучает зрителей к жестокости, а, во-вторых, приравнивает палача к нарушителю/врагу. Даже если это казнь продуктов.

Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.

Про вичерпність агресивних автократій

Приклад Ірану наочно показав: автократія, орієнтована виключно на силову компоненту/загрозу/шантаж, коли наявність силової компоненти – це не інструмент для досягнення адекватних цілей (наприклад, внутрішньої модернізації чи забезпечення миру у регіоні), рано чи пізно, буде зупинена...

Про оптимізм та песимізм руху до нового світопорядку

Уже навіть генсек ООН Антоніу Гутерреш визнав, що "ми живемо в період хаосу та змін" і закликав до "оновлення архітектури міжнародної безпеки"...

Вглиб переговорного процесу (напередодні Женеви)

Є чотири можливих переговорних напрямки, розвиток чи не/розвиток яких напряму залежить від позиції РФ. 1. Безкінечне забалаболювання процесу, на що в значній мірі була орієнтована делегація на чолі з Владіміром Мединським...

Декілька висновків/спостережень щодо Мюнхенської конференції

1. На відміну від попередніх років до 2022 року (навіть, уже після 2014-го), ця конференція проходила під знаком обговорення не окремих деталей та протиріч в рамках існуючого світопорядку, а з розумінням того, що колишніх правил немає, і формуються нові...

Якою може бути відповідь Європи на "стан руйнування" (у контексті Мюнхенської конференції)

Ну, що ж, дискусія "Так/Ні" всередині Європи, яка активізувалась після Давосу (Гренландії, "Ради миру" Трампа та збереження ризику Росії) щодо стилістики взаємодії із США, матиме продовження і на Мюнхенській конференції...

Про нормалізацію ненормального

У поета Квінта Гораціо Флакка є такий вислів "Нічому не дивуватися" (Nil admirari). Ця фраза, що спочатку позначала стан незворушності (ні поганим, ні хорошим), характерний для стоїків та епікурійців (така собі нірвана), згодом у літературній традиції стала використовуватися для опису аристократичної стриманості, а то й часом снобізму...