7 серпня 2015, 05:17

Публичная казнь продуктов в России. Быть или казаться?

Мишель Фуко в своей книге "Надзирать и наказывать: рождение тюрьмы" (1975 г.) проанализировал фундаментальные изменения, произошедшие в пенитенциарной системе в масштабах столетия, а также обобщил причины и характеристики нового подхода к методам наказания и дисциплины. Фуко говорит о тюрьме как основной, но не единственной форме наказания и поддержки дисциплины в современном мире, есть еще терапевтические форматы (школа, больница, армия и т.д.). Он напоминает, что тюрьме предшествовали различные формы наказания в виде общественных зрелищ. Отмена публичных казней связана с тем, что исчезла необходимость в зрелищности, в итоге, наказание стало наиболее скрытой, непубличной частью уголовной (наказательной) процедуры. В современном мире не зрелищность, а неотвратимость наказания определяет эффективность и действенность наказательной процедуры.

Сегодня в России мы наблюдаем обратный процесс, наказание становится публичным, возвращаются публичные казни, хоть и продуктов (хочется надеяться, что дальше казни продуктов дело не дойдет). И вот здесь у меня вопрос: это нервная реакция власти на санкции или это одна из стадий осознанного изменения сословной структуры российского общества, его переплавки до состояния гомогенности, где внешний враг имеет ключевое значение? То есть, это вопрос о том, быть или казаться? Это осознанность или случайность? Фашизация, как и демонстрация, правда, происходят при любом из этих вариантов. Любая казнь, во-первых, приучает зрителей к жестокости, а, во-вторых, приравнивает палача к нарушителю/врагу. Даже если это казнь продуктов.

Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.

Росія сприймає і переговори як СВО

Ісаак Ньютон якось сказав: "Досвід – це не те, що відбувається з вами; це те, що ви робите з тим, що відбувається з вами". Здавалося б, кожен новий захід на переговорне коло наочно демонструє/виявляє, що працює, а що ні; як і те, хто як використовує переговори та час...

"Тягомотина"

Парадокс. Усі у світі розуміють абсолютну безпричинність війни РФ проти України (у сенсі відсутності будь-яких реальних причин – немає ні етнічного, ні релігійного факторів, які часто означають непримиренність), а вихід з війни, як і раніше, наштовхується на ультиматуми Росії і "тягомотину", як сказав днями один із небагаточисленних союзників РФ...

Щодо виходу із війни і розуміння миру

Здавалося б, усі розуміють, що єдино можливий варіант зупинки російсько-української війни (коли є полярні позиції сторін і глобальний контекст/вимір війни) – це перемирʼя...

План "Бармаглот"

Невідомо, чи є в реалі ніби-то американський план із 28 пунктів, сформований у консультаціях із РФ, про який останніми днями так активно пишуть ЗМІ...

Про глобальний вимір руху до миру

У буремні часи живемо, поза сумнівом. Коли війни та конфлікти оголили різного типу вразливості – виклики одночасно є і на рівні держав, і на рівні альянсів, і на рівні систем загалом...

Ялта-2

Уже зараз, на стадії обговорення гарантій безпеки для України, можна констатувати нові реалії. Якщо усі ці понад 30 років з моменту розвалу Радянського Союзу, фактично до повномасштабного вторгнення РФ в Україну у 2022 році, саме Росія сприймалась Заходом як гарант від хаосу на пострадянському просторі, то зараз усе навпаки...