15 вересня 2015, 14:02

Гражданская война России против Украины

А ведь, когда Владимир Путин говорит о якобы "гражданской войне", а не внешней агрессии на Донбассе, он говорит об этом вполне искренне. ВВП ведь утверждает, что украинцы и русские (а как же тогда россияне? то есть буряты, башкортостанцы, дагестанцы, хакасцы и т.д. как часть народа России?) – это "один народ".

С учетом того, что около 600 км границы размыто, и Украина не контролирует эту часть рос-укр границы, и мы "один народ", получается, что это Россия ведет "гражданскую войну" в рамках "одного народа", но на украинской территории. Именно поэтому в Украине Майдан, а в России Антимайдан, и.д. Так что здесь Путин где-то даже не лукавит. Война между Украиной и Россией – это не территориальный, а ценностный спор. Другое дело, что Кремль, кажется, понял, что военный конфликт и насильственный передел территориальных границ не переводим в политическую и геополитическую победу для РФ. То есть, "привязать" к себе Украину через территории – не получается. Территориальный конфликт сработал в прямо обратном направлении. И именно отсюда – "перестройка-2" в России, на ура-патриотизме – как вторая стадия, как реакция на проигрыш стратегический.

Но выбор, что брать за основу – империю как многонациональную идею или националистическую идею с преимуществом русских – уже чисто российская проблема. Адольф Гитлер, к примеру, долго решал проблему выбора обоснования действий, сделав выбор в пользу нацизма и слабой имперской формы. В России хотят совместить и империализм, и национализм. Так не бывает. Ошибка в действиях заложена изначально.

Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.

Про вичерпність агресивних автократій

Приклад Ірану наочно показав: автократія, орієнтована виключно на силову компоненту/загрозу/шантаж, коли наявність силової компоненти – це не інструмент для досягнення адекватних цілей (наприклад, внутрішньої модернізації чи забезпечення миру у регіоні), рано чи пізно, буде зупинена...

Про оптимізм та песимізм руху до нового світопорядку

Уже навіть генсек ООН Антоніу Гутерреш визнав, що "ми живемо в період хаосу та змін" і закликав до "оновлення архітектури міжнародної безпеки"...

Вглиб переговорного процесу (напередодні Женеви)

Є чотири можливих переговорних напрямки, розвиток чи не/розвиток яких напряму залежить від позиції РФ. 1. Безкінечне забалаболювання процесу, на що в значній мірі була орієнтована делегація на чолі з Владіміром Мединським...

Декілька висновків/спостережень щодо Мюнхенської конференції

1. На відміну від попередніх років до 2022 року (навіть, уже після 2014-го), ця конференція проходила під знаком обговорення не окремих деталей та протиріч в рамках існуючого світопорядку, а з розумінням того, що колишніх правил немає, і формуються нові...

Якою може бути відповідь Європи на "стан руйнування" (у контексті Мюнхенської конференції)

Ну, що ж, дискусія "Так/Ні" всередині Європи, яка активізувалась після Давосу (Гренландії, "Ради миру" Трампа та збереження ризику Росії) щодо стилістики взаємодії із США, матиме продовження і на Мюнхенській конференції...

Про нормалізацію ненормального

У поета Квінта Гораціо Флакка є такий вислів "Нічому не дивуватися" (Nil admirari). Ця фраза, що спочатку позначала стан незворушності (ні поганим, ні хорошим), характерний для стоїків та епікурійців (така собі нірвана), згодом у літературній традиції стала використовуватися для опису аристократичної стриманості, а то й часом снобізму...