18 вересня 2015, 01:06

Сепаратистский потенциал местных бюрократий, или Все что нам надо знать о региональных выборах в РФ

Большое видится на расстоянии. Местные выборы 13 сентября в России интересны для Украины с точки зрения понимания общей ситуации в РФ. Единый день выборов (выбирали глав субъектов Федерации и депутатов заксобраний) закончился тем, что в двух десятках регионов победила "Единая Россия" (второй тур будет только в Иркутской области). На уровне цифр – почти советский результат. В Кемеровской области – 97 %, в Татарстане – 94 %, в Ленинградской, Тамбовской, Пензенской, Краснодарской областях – около 80 % (интересно, были ли предварительные опросы по явке?).

Итак, что это означает?

Во-первых, такие высокие цифры всегда настораживают. Или это итог отсутствия стратегической линии Кремля на уровне страны, отсюда определенная "истерика" зашкаливающего показателя. Или, если такая линия и понимание есть, то тогда либо лидер не тянет, либо местные элиты нарушают правила.

Во-вторых, такой высокий результат – это признак делегитимации институциональной власти России. Это как во второй половине 90-х, когда "добивали" перестройку, а убили легитимность политического процесса. По идее, Путин должен выйти и сказать, что это перегиб, где-то поставить под сомнение результат, но он так не скажет, потому что нет конкуренции, нет даже внутреннего раздражителя, который бы держал Кремль "в тонусе".

В-третьих, это не признак силы Кремля, а показатель потенциала и неконтролируемости местных бюрократий. Если все будет так и дальше, то Россия вернется в 1991 год, когда элиты были сепаратистскими. В 90-е местные бюрократии вдруг вспомнили, что у них есть Федерация. В России сегодня этого не чувствуют.

Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.

Про вичерпність агресивних автократій

Приклад Ірану наочно показав: автократія, орієнтована виключно на силову компоненту/загрозу/шантаж, коли наявність силової компоненти – це не інструмент для досягнення адекватних цілей (наприклад, внутрішньої модернізації чи забезпечення миру у регіоні), рано чи пізно, буде зупинена...

Про оптимізм та песимізм руху до нового світопорядку

Уже навіть генсек ООН Антоніу Гутерреш визнав, що "ми живемо в період хаосу та змін" і закликав до "оновлення архітектури міжнародної безпеки"...

Вглиб переговорного процесу (напередодні Женеви)

Є чотири можливих переговорних напрямки, розвиток чи не/розвиток яких напряму залежить від позиції РФ. 1. Безкінечне забалаболювання процесу, на що в значній мірі була орієнтована делегація на чолі з Владіміром Мединським...

Декілька висновків/спостережень щодо Мюнхенської конференції

1. На відміну від попередніх років до 2022 року (навіть, уже після 2014-го), ця конференція проходила під знаком обговорення не окремих деталей та протиріч в рамках існуючого світопорядку, а з розумінням того, що колишніх правил немає, і формуються нові...

Якою може бути відповідь Європи на "стан руйнування" (у контексті Мюнхенської конференції)

Ну, що ж, дискусія "Так/Ні" всередині Європи, яка активізувалась після Давосу (Гренландії, "Ради миру" Трампа та збереження ризику Росії) щодо стилістики взаємодії із США, матиме продовження і на Мюнхенській конференції...

Про нормалізацію ненормального

У поета Квінта Гораціо Флакка є такий вислів "Нічому не дивуватися" (Nil admirari). Ця фраза, що спочатку позначала стан незворушності (ні поганим, ні хорошим), характерний для стоїків та епікурійців (така собі нірвана), згодом у літературній традиції стала використовуватися для опису аристократичної стриманості, а то й часом снобізму...