25 серпня 2018, 20:19

"Общественный договор" под политические настроения

Перед выборами актуализировалась тема (и дальше, видимо, будет по нарастающей) необходимости "общественного договора". Тема – хорошая, но изначально – имитационная (в лучшем случае, в худшем – спекулятивная).

Для "общественного договора" нужны субъекты, с четко понимаемыми и артикулированными интересами (инстинкты, типа, получить/сохранить власть/собственность в случае политиков/чиновников не имеют ничего общего с общегосударственными интересами; равно, как и выгода отдельных социальных групп за счёт других социальных групп, как в случае с "евробляхерами", например, также не имеет ничего общего с интересами общества в целом).

Если бы политики реально хотели обсуждать "общественный договор", то для начала они бы отказались от практики "идиотизации граждан", которая ставит в основу политической деятельности следующие практики: умение убедительно лгать, культивирование "политической амнезии" (когда политик не несёт никакой политической ответственности за весь поток озвучиваемой им словесной ахинеи и заведомо лживых обещаний), популизм (как способ увести проблемы от реального рассмотрения), спекулирование на существующих сложностях.

Это все кратко можно назвать "политикой настроения", когда в основе инициатив лежат не интересы государства и большей части разных социальных групп, а сиюминутные настроения, при котором спекулирование на проблемах используется политиками в качестве лестницы к получению власти.

О такой мотивации политиков, как "общественное благо", и даже просто понимании этого блага политиками, вообще не говорю. До этого ещё очень далеко. Повышение качества политической культуры и коммуникации с обществом в наших условиях это уже было бы много.

Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.

Про вичерпність агресивних автократій

Приклад Ірану наочно показав: автократія, орієнтована виключно на силову компоненту/загрозу/шантаж, коли наявність силової компоненти – це не інструмент для досягнення адекватних цілей (наприклад, внутрішньої модернізації чи забезпечення миру у регіоні), рано чи пізно, буде зупинена...

Про оптимізм та песимізм руху до нового світопорядку

Уже навіть генсек ООН Антоніу Гутерреш визнав, що "ми живемо в період хаосу та змін" і закликав до "оновлення архітектури міжнародної безпеки"...

Вглиб переговорного процесу (напередодні Женеви)

Є чотири можливих переговорних напрямки, розвиток чи не/розвиток яких напряму залежить від позиції РФ. 1. Безкінечне забалаболювання процесу, на що в значній мірі була орієнтована делегація на чолі з Владіміром Мединським...

Декілька висновків/спостережень щодо Мюнхенської конференції

1. На відміну від попередніх років до 2022 року (навіть, уже після 2014-го), ця конференція проходила під знаком обговорення не окремих деталей та протиріч в рамках існуючого світопорядку, а з розумінням того, що колишніх правил немає, і формуються нові...

Якою може бути відповідь Європи на "стан руйнування" (у контексті Мюнхенської конференції)

Ну, що ж, дискусія "Так/Ні" всередині Європи, яка активізувалась після Давосу (Гренландії, "Ради миру" Трампа та збереження ризику Росії) щодо стилістики взаємодії із США, матиме продовження і на Мюнхенській конференції...

Про нормалізацію ненормального

У поета Квінта Гораціо Флакка є такий вислів "Нічому не дивуватися" (Nil admirari). Ця фраза, що спочатку позначала стан незворушності (ні поганим, ні хорошим), характерний для стоїків та епікурійців (така собі нірвана), згодом у літературній традиції стала використовуватися для опису аристократичної стриманості, а то й часом снобізму...