4 квітня 2019, 03:49

О политических ''бенефециарах'' кандидата Зеленского

Думаю, все отметили, что Владимира Зеленского поддерживают (официально или не официально) многие проигравшие в первом туре кандидаты в президенты, а также Россия.

Фактически, многие из них, даже, не стесняясь, говорят/дают понять, что Зеленский идет в президенты, чтобы дискредитировать должность президента, а потом и упразднить ее вообще.

Это не значит, что украинские политики – это агенты Кремля. Нет, у каждого из них свои интересы. В Украине действует логика: не кандидаты в президенты/проигравшие кандидаты против президентской должности как таковой (тут можно выделить несколько категорий: 1). потерпевшие поражение на выборах, 2). шантажирующие в контексте будущих парламентских выборов, 3).олигархи, потерявшие монополии в разных сферах экономики и активы).

В России действует своя логика: дискредитировать/упразднить должность президента, чтобы таким образом ослабить внешнеполитическое единство Украины и Запада в вопросе агрессии РФ, ну и потому что, видимо, считают, что влиять через парламент – проще. Очень хочется Кремлю решить свои проблемы за счет Украины.

Зеленский в этом смысле воспринимается обоими группами как инструмент достижения их целей – где-то мне его даже жаль (при этом к гражданам, проголосовавшим за Зеленского, как и за любого другого кандидата, – отношусь в любом случае с уважением, даже если образ реального кандидата может не совпадать с телевизионным).

И вопрос: а где во всем этом подходе государство Украина?

Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.

Про вичерпність агресивних автократій

Приклад Ірану наочно показав: автократія, орієнтована виключно на силову компоненту/загрозу/шантаж, коли наявність силової компоненти – це не інструмент для досягнення адекватних цілей (наприклад, внутрішньої модернізації чи забезпечення миру у регіоні), рано чи пізно, буде зупинена...

Про оптимізм та песимізм руху до нового світопорядку

Уже навіть генсек ООН Антоніу Гутерреш визнав, що "ми живемо в період хаосу та змін" і закликав до "оновлення архітектури міжнародної безпеки"...

Вглиб переговорного процесу (напередодні Женеви)

Є чотири можливих переговорних напрямки, розвиток чи не/розвиток яких напряму залежить від позиції РФ. 1. Безкінечне забалаболювання процесу, на що в значній мірі була орієнтована делегація на чолі з Владіміром Мединським...

Декілька висновків/спостережень щодо Мюнхенської конференції

1. На відміну від попередніх років до 2022 року (навіть, уже після 2014-го), ця конференція проходила під знаком обговорення не окремих деталей та протиріч в рамках існуючого світопорядку, а з розумінням того, що колишніх правил немає, і формуються нові...

Якою може бути відповідь Європи на "стан руйнування" (у контексті Мюнхенської конференції)

Ну, що ж, дискусія "Так/Ні" всередині Європи, яка активізувалась після Давосу (Гренландії, "Ради миру" Трампа та збереження ризику Росії) щодо стилістики взаємодії із США, матиме продовження і на Мюнхенській конференції...

Про нормалізацію ненормального

У поета Квінта Гораціо Флакка є такий вислів "Нічому не дивуватися" (Nil admirari). Ця фраза, що спочатку позначала стан незворушності (ні поганим, ні хорошим), характерний для стоїків та епікурійців (така собі нірвана), згодом у літературній традиції стала використовуватися для опису аристократичної стриманості, а то й часом снобізму...