9 грудня 2019, 00:35

Почему у Кремля не получится СССР-2

8 декабря 1991 в Беловежской Пуще Борис Ельцин, Леонид Кравчук и Станислав Шушкевич подписали Беловежское соглашение о создании СНГ и прекращении существования СССР. А ведь Владимир Путин – преемник Ельцина. Не говоря уже о том, что Россия первой из подписантов вышла из состава СССР – центробежные процессы запустила сама Москва.

Но Путин как преемник Ельцина, вместо того, чтобы заниматься построением постсоветской идентичности России, сегодня "ударился" в пересмотр итогов 1991 года, в частности, территориальных границ суверенных государств, образовавшихся после развала СССР. Причём, думаю, в большей степени по внутренним, а не внешним причинам – из-за нежелания что-то менять в целом и, соответственно, боязни конкуренции в частности. Курс на "консервативное большинство" и "алкоголизацию сознания" российских граждан через телепропаганду, в общем, сильно все упростил, сильно упразднив политический процесс и все институты, кроме самого президента РФ.

Но СССР-2 априори не получится. Без ценностей (условно говоря, переназвать американо в руссиано или производить лекарства без лицензий – это не ценности, это катастрофа) и современной экономики никакое господство страны, претендующей на статус прото/империи, невозможно.

Кремль может заниматься разжиганием конфликтов в самых разных точках мира, засылая "отряды" ГРУшников, и даже на какое-то время взломать ситуацию в той или иной стране. Но перевести тактическое преимущество в стратегическую победу куда сложнее. В 21 веке любые претензии на влияние, основанные исключительно на силовом подходе без экономики – это авантюра.

Другое дело, что пытаться ломать/ослаблять институты/государства Кремль, видимо, будет еще долго. Но это про разрушение, а не созидание. А на разрушении империю никогда не построить.

Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.

Про вичерпність агресивних автократій

Приклад Ірану наочно показав: автократія, орієнтована виключно на силову компоненту/загрозу/шантаж, коли наявність силової компоненти – це не інструмент для досягнення адекватних цілей (наприклад, внутрішньої модернізації чи забезпечення миру у регіоні), рано чи пізно, буде зупинена...

Про оптимізм та песимізм руху до нового світопорядку

Уже навіть генсек ООН Антоніу Гутерреш визнав, що "ми живемо в період хаосу та змін" і закликав до "оновлення архітектури міжнародної безпеки"...

Вглиб переговорного процесу (напередодні Женеви)

Є чотири можливих переговорних напрямки, розвиток чи не/розвиток яких напряму залежить від позиції РФ. 1. Безкінечне забалаболювання процесу, на що в значній мірі була орієнтована делегація на чолі з Владіміром Мединським...

Декілька висновків/спостережень щодо Мюнхенської конференції

1. На відміну від попередніх років до 2022 року (навіть, уже після 2014-го), ця конференція проходила під знаком обговорення не окремих деталей та протиріч в рамках існуючого світопорядку, а з розумінням того, що колишніх правил немає, і формуються нові...

Якою може бути відповідь Європи на "стан руйнування" (у контексті Мюнхенської конференції)

Ну, що ж, дискусія "Так/Ні" всередині Європи, яка активізувалась після Давосу (Гренландії, "Ради миру" Трампа та збереження ризику Росії) щодо стилістики взаємодії із США, матиме продовження і на Мюнхенській конференції...

Про нормалізацію ненормального

У поета Квінта Гораціо Флакка є такий вислів "Нічому не дивуватися" (Nil admirari). Ця фраза, що спочатку позначала стан незворушності (ні поганим, ні хорошим), характерний для стоїків та епікурійців (така собі нірвана), згодом у літературній традиції стала використовуватися для опису аристократичної стриманості, а то й часом снобізму...