27 лютого 2020, 14:22

О зависимости РФ жить чужой жизнью – жизнью Украины

"Я три дня гналась за вами, чтобы сказать, как вы мне безразличны".

("Обыкновенно
е чудо", Евгений Шварц)


Если "Украины нет", как утверждает отстраненный/отстранившийся Владислав Сурков, то почему российские пропагандисты все время обсуждают Украину?

Это я к тому, что никто другой так не доказывает в ежедневном режиме, что Украина – живее всех живых, как сами же российских федеральные телеканалы. Просто по факту бесконечных разговоров об Украине.

Каждый день они обсуждают Украину. Не Россию, а Украину. Так, как будто крохотная и неинтересная РФ вся напрочь окружена одной сплошной большой жизненно активной Украиной.

В этом смысле ставка Кремля на исторически слабый опыт Украинской государственности оказалась ошибочной.

Несмотря на всю продажность украинских элит как одно из последствий/проявлений действительно многих уязвимостей государства, Украина проявила колосальную выживаемость. Без армии, с предателями, с тяжелой экономической ситуацией – на момент начала российской агрессии в 2014 году. И, в общем, Россия в своем агрессивном подходе, изначально ошибочном – уже проиграла. Украина, как многие, видимо, мечтали в Кремле не развалилась, и не развалится.

Слова Суркова о том, что "принуждение силой к братским отношениям – единственный метод, исторически доказавший эффективность на украинском направлении" – только подтверждают проигрыш РФ. Это точный диагноз самой России, не способной к созиданию и лидерству на мирной и взаимовыгодной основе.

И, наконец, по поводу слов о том, что якобы вместо Украины есть только "украинство", хочу напомнить слова все того же Суркова о "глубинном народе вместо глубинного государства". Это были слова о России.

Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.

Про вичерпність агресивних автократій

Приклад Ірану наочно показав: автократія, орієнтована виключно на силову компоненту/загрозу/шантаж, коли наявність силової компоненти – це не інструмент для досягнення адекватних цілей (наприклад, внутрішньої модернізації чи забезпечення миру у регіоні), рано чи пізно, буде зупинена...

Про оптимізм та песимізм руху до нового світопорядку

Уже навіть генсек ООН Антоніу Гутерреш визнав, що "ми живемо в період хаосу та змін" і закликав до "оновлення архітектури міжнародної безпеки"...

Вглиб переговорного процесу (напередодні Женеви)

Є чотири можливих переговорних напрямки, розвиток чи не/розвиток яких напряму залежить від позиції РФ. 1. Безкінечне забалаболювання процесу, на що в значній мірі була орієнтована делегація на чолі з Владіміром Мединським...

Декілька висновків/спостережень щодо Мюнхенської конференції

1. На відміну від попередніх років до 2022 року (навіть, уже після 2014-го), ця конференція проходила під знаком обговорення не окремих деталей та протиріч в рамках існуючого світопорядку, а з розумінням того, що колишніх правил немає, і формуються нові...

Якою може бути відповідь Європи на "стан руйнування" (у контексті Мюнхенської конференції)

Ну, що ж, дискусія "Так/Ні" всередині Європи, яка активізувалась після Давосу (Гренландії, "Ради миру" Трампа та збереження ризику Росії) щодо стилістики взаємодії із США, матиме продовження і на Мюнхенській конференції...

Про нормалізацію ненормального

У поета Квінта Гораціо Флакка є такий вислів "Нічому не дивуватися" (Nil admirari). Ця фраза, що спочатку позначала стан незворушності (ні поганим, ні хорошим), характерний для стоїків та епікурійців (така собі нірвана), згодом у літературній традиції стала використовуватися для опису аристократичної стриманості, а то й часом снобізму...