27 лютого 2020, 14:22

О зависимости РФ жить чужой жизнью – жизнью Украины

"Я три дня гналась за вами, чтобы сказать, как вы мне безразличны".

("Обыкновенно
е чудо", Евгений Шварц)


Если "Украины нет", как утверждает отстраненный/отстранившийся Владислав Сурков, то почему российские пропагандисты все время обсуждают Украину?

Это я к тому, что никто другой так не доказывает в ежедневном режиме, что Украина – живее всех живых, как сами же российских федеральные телеканалы. Просто по факту бесконечных разговоров об Украине.

Каждый день они обсуждают Украину. Не Россию, а Украину. Так, как будто крохотная и неинтересная РФ вся напрочь окружена одной сплошной большой жизненно активной Украиной.

В этом смысле ставка Кремля на исторически слабый опыт Украинской государственности оказалась ошибочной.

Несмотря на всю продажность украинских элит как одно из последствий/проявлений действительно многих уязвимостей государства, Украина проявила колосальную выживаемость. Без армии, с предателями, с тяжелой экономической ситуацией – на момент начала российской агрессии в 2014 году. И, в общем, Россия в своем агрессивном подходе, изначально ошибочном – уже проиграла. Украина, как многие, видимо, мечтали в Кремле не развалилась, и не развалится.

Слова Суркова о том, что "принуждение силой к братским отношениям – единственный метод, исторически доказавший эффективность на украинском направлении" – только подтверждают проигрыш РФ. Это точный диагноз самой России, не способной к созиданию и лидерству на мирной и взаимовыгодной основе.

И, наконец, по поводу слов о том, что якобы вместо Украины есть только "украинство", хочу напомнить слова все того же Суркова о "глубинном народе вместо глубинного государства". Это были слова о России.

Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.

Про переговори в Абу-Дабі

Судячи з усього, це лише старт реального переговорного процесу (якщо ми говоримо про участь РФ). Звісно, це не означає, що ми уже на шляху визначення часових рамок припинення військових дій, або що Росія сприйняла підхід, який передбачає компромісність, і не факт, що сприйме...

Дух Давосу

"Дух діалогу" – так була сформульована основна тема цьогорічного форуму у Давосі, присвяченого тому, "як зробити світ кращим". А ще, не так давно, зʼявилось формулювання "Дух Анкориджу", яке запустив Кремль після зустрічі лідерів США та РФ Дональда Трампа і Володимира Путіна на Алясці, як спробу усунути Європу/Україну від переговорного процесу...

Про дипломатичний фронт

Останні місяці – особливо активні у прояві всіх трьох складових війни та пошуку миру: фронт (інтенсивні бої), тил (атаки РФ по цивільній інфраструктурі), дипломатія (мирні переговори)...

Нові виклики для Європи

Події у Венесуелі (у контексті рамки автократії vs демократії) трактуються переважно у двох прямо протилежних підходах. Перший – це знак для всіх автократій, що їхня доля в будь-який момент може бути вирішена у спосіб, коли сильна демократична держава в обхід тривалих погоджень усіх з усіма може виявити рішучість...

Росія сприймає і переговори як СВО

Ісаак Ньютон якось сказав: "Досвід – це не те, що відбувається з вами; це те, що ви робите з тим, що відбувається з вами". Здавалося б, кожен новий захід на переговорне коло наочно демонструє/виявляє, що працює, а що ні; як і те, хто як використовує переговори та час...

"Тягомотина"

Парадокс. Усі у світі розуміють абсолютну безпричинність війни РФ проти України (у сенсі відсутності будь-яких реальних причин – немає ні етнічного, ні релігійного факторів, які часто означають непримиренність), а вихід з війни, як і раніше, наштовхується на ультиматуми Росії і "тягомотину", як сказав днями один із небагаточисленних союзників РФ...