13 лютого 2021, 22:04

Между коллаборационизмом и "внешним управлением"

Думаю, вы согласитесь со следующим наблюдением. Применительно к внешним взаимосвязям украинских элит (в их негативном/чрезмерном проявлении) в публичном пространстве обсуждается исключительно два варианта: или коллаборационизм, или "внешнее управление". В зависимости от геополитических взглядов/экономических интересов конкретных людей.

А я напишу о третьей проблеме, более важной, на мой взгляд. Системообразующей. Но вначале коротко о первых двух позициях.

По колаборационизму хочу спросить: если есть обвинения/подозрения в адрес тех или иных представителей элиты в пособничестве врагу, то почему в рамках действующего законодательства это нельзя довести до конечного результата? От того, будет или не будет такой прецедент, зависит и ответ на то, нужно или не нужно дополнительное законодательство.

По штампу "внешнее управление" хочу отметить: здесь речь идёт, скорее, о внешнем влиянии (а это не одно и то же), а также об отсутствии зачастую государственной воли у украинских политиков (и как результат – отсутствии целостных программ, подчиненных определенным целям и задачам; а значит – надо брать образцы у других).

И теперь, наконец, о третьей, исключительно внутренней проблеме, не связанной с реальными и/или надуманными внешними факторами. О "транзитном синдроме" украинских элит. Это когда элиты не воспринимают себя как долгосрочную опору собственной государственности и находятся как бы в пути от прошлого, находящегося за пределами их государственности, в будущее, также лежащее вовне. Своя страна на этом пути – лишь транзитная территория, предоставляющая материальные ресурсы.

Проявление "транзитного синдрома" очень хорошо видно по тому, что действующие элиты не связывают будущее своих детей с Украиной. Большая часть детей украинских элит учится на Западе, и не собирается возвращаться в Украину (то есть, речь не идет о госпрограммах, как это есть в некоторых странах, когда оплачивается учеба в зарубежных университетах, с тем, чтобы потом выпускники, имея хорошее образование, работали в своей стране; речь идет исключительно о частной инициативе, где зарубежное образование – шаг к тому, чтобы там и остаться жить и работать).

Как же эти элиты могут проводить реформы, если они не экстраполируют их на жизнь своих детей?

И вот, если бы на эту проблему был ответ, то, возможно, тогда бы в принципе не возникла тема коллаборационизма или штамп о "внешнем управлении".

Это я к тому, что важно говорить не только о следствиях, но и о причинах.

Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.

Нові виклики для Європи

Події у Венесуелі (у контексті рамки автократії vs демократії) трактуються переважно у двох прямо протилежних підходах. Перший – це знак для всіх автократій, що їхня доля в будь-який момент може бути вирішена у спосіб, коли сильна демократична держава в обхід тривалих погоджень усіх з усіма може виявити рішучість...

Росія сприймає і переговори як СВО

Ісаак Ньютон якось сказав: "Досвід – це не те, що відбувається з вами; це те, що ви робите з тим, що відбувається з вами". Здавалося б, кожен новий захід на переговорне коло наочно демонструє/виявляє, що працює, а що ні; як і те, хто як використовує переговори та час...

"Тягомотина"

Парадокс. Усі у світі розуміють абсолютну безпричинність війни РФ проти України (у сенсі відсутності будь-яких реальних причин – немає ні етнічного, ні релігійного факторів, які часто означають непримиренність), а вихід з війни, як і раніше, наштовхується на ультиматуми Росії і "тягомотину", як сказав днями один із небагаточисленних союзників РФ...

Щодо виходу із війни і розуміння миру

Здавалося б, усі розуміють, що єдино можливий варіант зупинки російсько-української війни (коли є полярні позиції сторін і глобальний контекст/вимір війни) – це перемирʼя...

План "Бармаглот"

Невідомо, чи є в реалі ніби-то американський план із 28 пунктів, сформований у консультаціях із РФ, про який останніми днями так активно пишуть ЗМІ...

Про глобальний вимір руху до миру

У буремні часи живемо, поза сумнівом. Коли війни та конфлікти оголили різного типу вразливості – виклики одночасно є і на рівні держав, і на рівні альянсів, і на рівні систем загалом...