13 лютого 2021, 22:04

Между коллаборационизмом и "внешним управлением"

Думаю, вы согласитесь со следующим наблюдением. Применительно к внешним взаимосвязям украинских элит (в их негативном/чрезмерном проявлении) в публичном пространстве обсуждается исключительно два варианта: или коллаборационизм, или "внешнее управление". В зависимости от геополитических взглядов/экономических интересов конкретных людей.

А я напишу о третьей проблеме, более важной, на мой взгляд. Системообразующей. Но вначале коротко о первых двух позициях.

По колаборационизму хочу спросить: если есть обвинения/подозрения в адрес тех или иных представителей элиты в пособничестве врагу, то почему в рамках действующего законодательства это нельзя довести до конечного результата? От того, будет или не будет такой прецедент, зависит и ответ на то, нужно или не нужно дополнительное законодательство.

По штампу "внешнее управление" хочу отметить: здесь речь идёт, скорее, о внешнем влиянии (а это не одно и то же), а также об отсутствии зачастую государственной воли у украинских политиков (и как результат – отсутствии целостных программ, подчиненных определенным целям и задачам; а значит – надо брать образцы у других).

И теперь, наконец, о третьей, исключительно внутренней проблеме, не связанной с реальными и/или надуманными внешними факторами. О "транзитном синдроме" украинских элит. Это когда элиты не воспринимают себя как долгосрочную опору собственной государственности и находятся как бы в пути от прошлого, находящегося за пределами их государственности, в будущее, также лежащее вовне. Своя страна на этом пути – лишь транзитная территория, предоставляющая материальные ресурсы.

Проявление "транзитного синдрома" очень хорошо видно по тому, что действующие элиты не связывают будущее своих детей с Украиной. Большая часть детей украинских элит учится на Западе, и не собирается возвращаться в Украину (то есть, речь не идет о госпрограммах, как это есть в некоторых странах, когда оплачивается учеба в зарубежных университетах, с тем, чтобы потом выпускники, имея хорошее образование, работали в своей стране; речь идет исключительно о частной инициативе, где зарубежное образование – шаг к тому, чтобы там и остаться жить и работать).

Как же эти элиты могут проводить реформы, если они не экстраполируют их на жизнь своих детей?

И вот, если бы на эту проблему был ответ, то, возможно, тогда бы в принципе не возникла тема коллаборационизма или штамп о "внешнем управлении".

Это я к тому, что важно говорить не только о следствиях, но и о причинах.

Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.

Про вичерпність агресивних автократій

Приклад Ірану наочно показав: автократія, орієнтована виключно на силову компоненту/загрозу/шантаж, коли наявність силової компоненти – це не інструмент для досягнення адекватних цілей (наприклад, внутрішньої модернізації чи забезпечення миру у регіоні), рано чи пізно, буде зупинена...

Про оптимізм та песимізм руху до нового світопорядку

Уже навіть генсек ООН Антоніу Гутерреш визнав, що "ми живемо в період хаосу та змін" і закликав до "оновлення архітектури міжнародної безпеки"...

Вглиб переговорного процесу (напередодні Женеви)

Є чотири можливих переговорних напрямки, розвиток чи не/розвиток яких напряму залежить від позиції РФ. 1. Безкінечне забалаболювання процесу, на що в значній мірі була орієнтована делегація на чолі з Владіміром Мединським...

Декілька висновків/спостережень щодо Мюнхенської конференції

1. На відміну від попередніх років до 2022 року (навіть, уже після 2014-го), ця конференція проходила під знаком обговорення не окремих деталей та протиріч в рамках існуючого світопорядку, а з розумінням того, що колишніх правил немає, і формуються нові...

Якою може бути відповідь Європи на "стан руйнування" (у контексті Мюнхенської конференції)

Ну, що ж, дискусія "Так/Ні" всередині Європи, яка активізувалась після Давосу (Гренландії, "Ради миру" Трампа та збереження ризику Росії) щодо стилістики взаємодії із США, матиме продовження і на Мюнхенській конференції...

Про нормалізацію ненормального

У поета Квінта Гораціо Флакка є такий вислів "Нічому не дивуватися" (Nil admirari). Ця фраза, що спочатку позначала стан незворушності (ні поганим, ні хорошим), характерний для стоїків та епікурійців (така собі нірвана), згодом у літературній традиції стала використовуватися для опису аристократичної стриманості, а то й часом снобізму...