16 липня 2021, 23:18

Бег на месте

Все чаще задаюсь вопросом: чем вообще занимаются украинские элиты? И власть, и оппозиция.

Украинцы и так достаточно украиноцентричны, и зачастую им вообще неинтересны процессы и логика событий за пределами страны. Даже если они напрямую затрагивают интересы Украины.

А в данном случае речь даже не об этом. Политики все больше живут в собственном политическом ритме и рамке, а не в рамке и ритме государства и общества. То есть, это даже украиноцентричность такая особая.

За политической борьбой, когда власть, вместо того, чтобы заниматься госуправлением, направляет свои усилия на пиар и оппозицию, а оппозиция, соответственно – тратит всю энергию на защиту, реальные вызовы и задачи не то, что не проговариваются, но даже и не видятся/не осознаются. Я уже не говорю о конкретных инициативах – будь то в сфере внутренней или внешней политики.

Важные визиты Владимира Зеленского – и состоявшийся к Ангеле Меркель, и предстоящий к Джозефу Байдену – практически не обсуждаются вне политических интересов.

Власть или мямлит, или обвиняет, и глаза загораются только в момент произношения фамилий предшественников. А оппозиция, погружённая властью в эту логику, ищет ошибки у действующей власти (а их много – даже искать особо не надо).

И я вот хочу понять: а где пространство конструктивного и содержательного разговора? Без вот этого вот, что "нам достались Минские соглашения в наследство от предшественников", и все, что мы можем/умеем – это только обвинять. Даже содержательной дискуссии на тему того, с чем была связана военная активизация и шантаж России в марте у границ Украины, особо и не припомню. Завершения строительства СП-2, видимо, мало.

С внутренней политикой ещё хуже. На эфирах, порой, вообще непонятно что и как обсуждается (потому что обсуждение идёт или без привязки к обществу, или спекулятивно).

При этом возможности Украины как государства и граждан – несоизмеримо больше, чем то, как это подают политики.

Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.

Росія сприймає і переговори як СВО

Ісаак Ньютон якось сказав: "Досвід – це не те, що відбувається з вами; це те, що ви робите з тим, що відбувається з вами". Здавалося б, кожен новий захід на переговорне коло наочно демонструє/виявляє, що працює, а що ні; як і те, хто як використовує переговори та час...

"Тягомотина"

Парадокс. Усі у світі розуміють абсолютну безпричинність війни РФ проти України (у сенсі відсутності будь-яких реальних причин – немає ні етнічного, ні релігійного факторів, які часто означають непримиренність), а вихід з війни, як і раніше, наштовхується на ультиматуми Росії і "тягомотину", як сказав днями один із небагаточисленних союзників РФ...

Щодо виходу із війни і розуміння миру

Здавалося б, усі розуміють, що єдино можливий варіант зупинки російсько-української війни (коли є полярні позиції сторін і глобальний контекст/вимір війни) – це перемирʼя...

План "Бармаглот"

Невідомо, чи є в реалі ніби-то американський план із 28 пунктів, сформований у консультаціях із РФ, про який останніми днями так активно пишуть ЗМІ...

Про глобальний вимір руху до миру

У буремні часи живемо, поза сумнівом. Коли війни та конфлікти оголили різного типу вразливості – виклики одночасно є і на рівні держав, і на рівні альянсів, і на рівні систем загалом...

Ялта-2

Уже зараз, на стадії обговорення гарантій безпеки для України, можна констатувати нові реалії. Якщо усі ці понад 30 років з моменту розвалу Радянського Союзу, фактично до повномасштабного вторгнення РФ в Україну у 2022 році, саме Росія сприймалась Заходом як гарант від хаосу на пострадянському просторі, то зараз усе навпаки...