16 липня 2021, 23:18

Бег на месте

Все чаще задаюсь вопросом: чем вообще занимаются украинские элиты? И власть, и оппозиция.

Украинцы и так достаточно украиноцентричны, и зачастую им вообще неинтересны процессы и логика событий за пределами страны. Даже если они напрямую затрагивают интересы Украины.

А в данном случае речь даже не об этом. Политики все больше живут в собственном политическом ритме и рамке, а не в рамке и ритме государства и общества. То есть, это даже украиноцентричность такая особая.

За политической борьбой, когда власть, вместо того, чтобы заниматься госуправлением, направляет свои усилия на пиар и оппозицию, а оппозиция, соответственно – тратит всю энергию на защиту, реальные вызовы и задачи не то, что не проговариваются, но даже и не видятся/не осознаются. Я уже не говорю о конкретных инициативах – будь то в сфере внутренней или внешней политики.

Важные визиты Владимира Зеленского – и состоявшийся к Ангеле Меркель, и предстоящий к Джозефу Байдену – практически не обсуждаются вне политических интересов.

Власть или мямлит, или обвиняет, и глаза загораются только в момент произношения фамилий предшественников. А оппозиция, погружённая властью в эту логику, ищет ошибки у действующей власти (а их много – даже искать особо не надо).

И я вот хочу понять: а где пространство конструктивного и содержательного разговора? Без вот этого вот, что "нам достались Минские соглашения в наследство от предшественников", и все, что мы можем/умеем – это только обвинять. Даже содержательной дискуссии на тему того, с чем была связана военная активизация и шантаж России в марте у границ Украины, особо и не припомню. Завершения строительства СП-2, видимо, мало.

С внутренней политикой ещё хуже. На эфирах, порой, вообще непонятно что и как обсуждается (потому что обсуждение идёт или без привязки к обществу, или спекулятивно).

При этом возможности Украины как государства и граждан – несоизмеримо больше, чем то, как это подают политики.

Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.

Про вичерпність агресивних автократій

Приклад Ірану наочно показав: автократія, орієнтована виключно на силову компоненту/загрозу/шантаж, коли наявність силової компоненти – це не інструмент для досягнення адекватних цілей (наприклад, внутрішньої модернізації чи забезпечення миру у регіоні), рано чи пізно, буде зупинена...

Про оптимізм та песимізм руху до нового світопорядку

Уже навіть генсек ООН Антоніу Гутерреш визнав, що "ми живемо в період хаосу та змін" і закликав до "оновлення архітектури міжнародної безпеки"...

Вглиб переговорного процесу (напередодні Женеви)

Є чотири можливих переговорних напрямки, розвиток чи не/розвиток яких напряму залежить від позиції РФ. 1. Безкінечне забалаболювання процесу, на що в значній мірі була орієнтована делегація на чолі з Владіміром Мединським...

Декілька висновків/спостережень щодо Мюнхенської конференції

1. На відміну від попередніх років до 2022 року (навіть, уже після 2014-го), ця конференція проходила під знаком обговорення не окремих деталей та протиріч в рамках існуючого світопорядку, а з розумінням того, що колишніх правил немає, і формуються нові...

Якою може бути відповідь Європи на "стан руйнування" (у контексті Мюнхенської конференції)

Ну, що ж, дискусія "Так/Ні" всередині Європи, яка активізувалась після Давосу (Гренландії, "Ради миру" Трампа та збереження ризику Росії) щодо стилістики взаємодії із США, матиме продовження і на Мюнхенській конференції...

Про нормалізацію ненормального

У поета Квінта Гораціо Флакка є такий вислів "Нічому не дивуватися" (Nil admirari). Ця фраза, що спочатку позначала стан незворушності (ні поганим, ні хорошим), характерний для стоїків та епікурійців (така собі нірвана), згодом у літературній традиції стала використовуватися для опису аристократичної стриманості, а то й часом снобізму...