10 вересня 2021, 13:04

О субъектности

"Чистый объект является суверенным, потому что он то, обо что разбирается суверенитет другого, и тот попадает в свою собственную ловушку. Кристалл мстит. Объект – это то, что исчезло с горизонта субъекта, и именно из глубин этого исчезновения он обволакивает субъект своей фатальной стратегией. И тогда субъект исчезает с горизонта объекта".

(Жан Бодрийяр, "Фатальные стратегии").


Часто слышу от украинских политиков, что то ли Украина потеряла, то ли вернула себе субъектность как государство.

Всегда удивляюсь таким заявлениям. Потому что в данном случае куда интереснее понять, а что политики вообще понимают под "субъектностью". Имею в виду не слово, а конкретное значение, применительно к Украине.

Что такое субъектность государства, не являющегося постоянным членом СБ ООН и не имеющего ядерного оружия?

То есть, это не о внешних признаках (встречи, присутствие на международных мероприятиях, общие слова и тд), а о сути.

Считаю, что обязательным условием субъектности является сила государства изнутри (осознание себя). А проявление субъектности – это неуязвимость от внешних угроз и умение реализовывать проекты на внешней площадке. И вот если бы было такое понимание (сильных сторон и последовательности приоритетов), то, возможно, и у элит бы появилась "точка сборки" в части объединения.

А если говорить о геополитике, то на постсоветском постранствует Украина сегодня – протосубъектна, если так можно сказать. То есть, потенциально субъектна.

В том смысле, что у нас нет выбора, кроме как показать/доказать себе и миру – что на постсоветском пространстве возможно демократичное, толерантное и сильное государство.

Это альтернатива тому типу регионального лидерства, которое демонстрирует Россия. Именно поэтому, думаю, отношения между Украиной и РФ всегда были и есть важным фактором влияния на ситуацию – как на региональном, так и на глобальном уровнях. Ведь в возможной новой геополитической реальности постсоветского пространства Украина – это центр консолидации западной части евразийского "хартленда" и источник европейских ценностей для этой части постимперской / постсоветской территории.

Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.

Про вичерпність агресивних автократій

Приклад Ірану наочно показав: автократія, орієнтована виключно на силову компоненту/загрозу/шантаж, коли наявність силової компоненти – це не інструмент для досягнення адекватних цілей (наприклад, внутрішньої модернізації чи забезпечення миру у регіоні), рано чи пізно, буде зупинена...

Про оптимізм та песимізм руху до нового світопорядку

Уже навіть генсек ООН Антоніу Гутерреш визнав, що "ми живемо в період хаосу та змін" і закликав до "оновлення архітектури міжнародної безпеки"...

Вглиб переговорного процесу (напередодні Женеви)

Є чотири можливих переговорних напрямки, розвиток чи не/розвиток яких напряму залежить від позиції РФ. 1. Безкінечне забалаболювання процесу, на що в значній мірі була орієнтована делегація на чолі з Владіміром Мединським...

Декілька висновків/спостережень щодо Мюнхенської конференції

1. На відміну від попередніх років до 2022 року (навіть, уже після 2014-го), ця конференція проходила під знаком обговорення не окремих деталей та протиріч в рамках існуючого світопорядку, а з розумінням того, що колишніх правил немає, і формуються нові...

Якою може бути відповідь Європи на "стан руйнування" (у контексті Мюнхенської конференції)

Ну, що ж, дискусія "Так/Ні" всередині Європи, яка активізувалась після Давосу (Гренландії, "Ради миру" Трампа та збереження ризику Росії) щодо стилістики взаємодії із США, матиме продовження і на Мюнхенській конференції...

Про нормалізацію ненормального

У поета Квінта Гораціо Флакка є такий вислів "Нічому не дивуватися" (Nil admirari). Ця фраза, що спочатку позначала стан незворушності (ні поганим, ні хорошим), характерний для стоїків та епікурійців (така собі нірвана), згодом у літературній традиції стала використовуватися для опису аристократичної стриманості, а то й часом снобізму...