16 липня 2022, 10:32

Россия попала в свою же ловушку

Когда в России начинали эту войну, очевидно, исходили из перспективы "Есть Россия нет Украины".

Но никак не от обратного – "Есть Украина нет России". А все может быть.

РФ ведёт войну на уничтожение, не оставляя выбора ни другим, ни себе. В итоге, делая несовместимым своё существование со всем цивилизованным миром. Во всяком случае в том формате, в котором живет вся страна. В уничижительном формате. Государства-террориста, где война это единственная идеология.

Есть футбольный матч. Он длится 90 минут.

А есть действительно метафизическая битва между Украиной и Россией (как протоимперией, мыслящей себя практиками из позапрошлых веков). Она длится уже больше 800 лет.

Считаю, что этот футбольный матч подходит к концу. Все замены сделаны, условно говоря. Август и сентябрь как подготовка к "зимней фазе" войны, прогнозировано, будут горячими. Нас ждёт либо серия пенальти, либо гол в добавленное время.

Но метафизически Украина уже выиграла. Украина видит себя как государство. И украинцы видят себя как народ и граждане. Мы смотрим в будущее.

А Россия живет прошлым, и что самое парадоксальное – взяла все самое худшее, в итоге, от разных эпох, обнулив тем самым те выигрышные позиции, которые достались в наследство (постоянное членство в СБ ООН, например, которое выглядит теперь как абсурд).

При этом настоящие русские, которые безусловно есть, проиграли в обоих случаях. Они прекрасно понимают, что для них как граждан РФ не лучшие времена. Карма изрезана/испорчена на 100 лет наперед. Внутри России победила шариковщина. А от потомков шариковых толку не будет. Его априори не может быть. По факту.

Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.

Про вичерпність агресивних автократій

Приклад Ірану наочно показав: автократія, орієнтована виключно на силову компоненту/загрозу/шантаж, коли наявність силової компоненти – це не інструмент для досягнення адекватних цілей (наприклад, внутрішньої модернізації чи забезпечення миру у регіоні), рано чи пізно, буде зупинена...

Про оптимізм та песимізм руху до нового світопорядку

Уже навіть генсек ООН Антоніу Гутерреш визнав, що "ми живемо в період хаосу та змін" і закликав до "оновлення архітектури міжнародної безпеки"...

Вглиб переговорного процесу (напередодні Женеви)

Є чотири можливих переговорних напрямки, розвиток чи не/розвиток яких напряму залежить від позиції РФ. 1. Безкінечне забалаболювання процесу, на що в значній мірі була орієнтована делегація на чолі з Владіміром Мединським...

Декілька висновків/спостережень щодо Мюнхенської конференції

1. На відміну від попередніх років до 2022 року (навіть, уже після 2014-го), ця конференція проходила під знаком обговорення не окремих деталей та протиріч в рамках існуючого світопорядку, а з розумінням того, що колишніх правил немає, і формуються нові...

Якою може бути відповідь Європи на "стан руйнування" (у контексті Мюнхенської конференції)

Ну, що ж, дискусія "Так/Ні" всередині Європи, яка активізувалась після Давосу (Гренландії, "Ради миру" Трампа та збереження ризику Росії) щодо стилістики взаємодії із США, матиме продовження і на Мюнхенській конференції...

Про нормалізацію ненормального

У поета Квінта Гораціо Флакка є такий вислів "Нічому не дивуватися" (Nil admirari). Ця фраза, що спочатку позначала стан незворушності (ні поганим, ні хорошим), характерний для стоїків та епікурійців (така собі нірвана), згодом у літературній традиції стала використовуватися для опису аристократичної стриманості, а то й часом снобізму...