17 лютого 2023, 16:22

Заходячи на другий рік війни

Найближчими тижнями відбудеться багато публічних заходів на тему першого року повномасштабного вторгнення Росії в Україну.

Мюнхенська конференція, Генасамблея ООН, візит Байдена до Польщі, мітинг Путіна у Лужниках, тощо.

Зрозуміло, що коли війна заходить на другий рік, не бачити і не обговорювати глобальний аспект війни і трансформацій, що відбулися/відбуватимуться – неможливо.

Якщо коротко, я б так сформулювала питання/позицію стосовно кожної з сторін.

1. Для України (позиція якої полягає у прагненні повернути всі наші території до рівня 1991 року, а в якості механізму гарантій безпеки від повторення війни розглядати членство України в ЄС та НАТО), важливо зрозуміти, наскільки важливою є наша внутрішня цілісність. Маю на увазі не політичну позиційність (тут конкуренція обов'язково має бути, але здорового характеру). Маю на увазі синхронність військового посилення України та внутрішніх перетворень. Обидві складові – однаково значимі.

2. Стосовно Росії важливо зрозуміти, наскільки всередині/за межами РФ є джерело альтернативних військовому курсу країни поглядів. З урахуванням виборів у 2024 році (хай вони мають і формальний характер), влада точно не відійде від курсу на війну. Проте намагатися зупинити війну зсередини, пропонуючи можливі альтернативи (це завдання, наприклад, російської опозиції, що знаходиться за межами РФ) – все одно необхідно.

3. Захід, суттєво збільшивши масштаб військової допомоги Україні (крім винищувачів та далекобійних ракет), все одно не може зробити остаточного вибору між своєю тактикою. Будь-який з варіантів подальшого розвитку війни містить ризики (немає варіанта без ризиків), проте, як мені здається, на Заході все ще немає єдиної думки щодо того, який з варіантів – повільна військова допомога та розтягнута війна чи надання Україні всієї необхідної військової допомоги в найкоротші терміни і перспектива швидкого переходу до контрнаступу – менш чи більш ризикований з точки зору розширення війни. Хочеться вірити, що Захід, врахувавши досвід минулого десятиліття, все ж таки прийде до висновку, що розтягнута війна містить більше ризиків та може поглибити діючі/породити нові проблеми.

Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.

Про вичерпність агресивних автократій

Приклад Ірану наочно показав: автократія, орієнтована виключно на силову компоненту/загрозу/шантаж, коли наявність силової компоненти – це не інструмент для досягнення адекватних цілей (наприклад, внутрішньої модернізації чи забезпечення миру у регіоні), рано чи пізно, буде зупинена...

Про оптимізм та песимізм руху до нового світопорядку

Уже навіть генсек ООН Антоніу Гутерреш визнав, що "ми живемо в період хаосу та змін" і закликав до "оновлення архітектури міжнародної безпеки"...

Вглиб переговорного процесу (напередодні Женеви)

Є чотири можливих переговорних напрямки, розвиток чи не/розвиток яких напряму залежить від позиції РФ. 1. Безкінечне забалаболювання процесу, на що в значній мірі була орієнтована делегація на чолі з Владіміром Мединським...

Декілька висновків/спостережень щодо Мюнхенської конференції

1. На відміну від попередніх років до 2022 року (навіть, уже після 2014-го), ця конференція проходила під знаком обговорення не окремих деталей та протиріч в рамках існуючого світопорядку, а з розумінням того, що колишніх правил немає, і формуються нові...

Якою може бути відповідь Європи на "стан руйнування" (у контексті Мюнхенської конференції)

Ну, що ж, дискусія "Так/Ні" всередині Європи, яка активізувалась після Давосу (Гренландії, "Ради миру" Трампа та збереження ризику Росії) щодо стилістики взаємодії із США, матиме продовження і на Мюнхенській конференції...

Про нормалізацію ненормального

У поета Квінта Гораціо Флакка є такий вислів "Нічому не дивуватися" (Nil admirari). Ця фраза, що спочатку позначала стан незворушності (ні поганим, ні хорошим), характерний для стоїків та епікурійців (така собі нірвана), згодом у літературній традиції стала використовуватися для опису аристократичної стриманості, а то й часом снобізму...