Інакші
Останнім часом багато говорять про ризик розтягнутої на роки війни. Досить вірогідний варіант. Мається на увазі не гаряча фаза, а війна як відсутність мирної угоди.
Адже Україна, і це справедливо, вважає миром повернення наших територій в кордонах 1991 року, покарання винних за військові злочини та виплату репарацій.
Росія, звісно, не готова ні до яких мирних угод, окрім тих, які фіксують та приймають її присутність на окупованих українських територіях. Крім того, війна де-факто стала не лише зовнішнім курсом, а й способом внутрішньої політики Росії, а значить там відмовляться від війни лише тоді, коди виникне запит на альтернативу всередині самої РФ.
Відтак – як би не завершився контрнаступ (хоча у разі перемоги України та поразки Росії є більше шансів на старт шляху до миру або принаймні до подальших зазіхань), війна ще довго триватиме на інших рівнях. З постійним ризиком відновлення військових дій.
Тому важливо, і я про це часто кажу/пишу, розуміти, що в результаті переможе той, чий формат держави буде витривалішим, дієвішим та прогресивнішим.
І Україна, і Росія рухаються до статусу іншакших по відношенню до самих себе. У цьому сенсі українським запроданцям, типу Медведчук і Ко, які обрали Росію, треба не пропонувати маячню у вигляді проектів "Другая Украина", а думати над тим, що вони житимуть уже в "Другой России". Режисер фільму "Молох" Сокуров, зараз, мабуть, сильно задумався. Бо все зрозумів. Зняв фільм про молоха, який виявився зовсім поруч. У нього спрацювала афірмація. Він настільки був зациклений на молоху, що той опинився біля нього. Молох за столом сидів навпроти. А Сокуров ставив йому питання як людині. Як, до речі, і частина західних/східних лідерів, які продовжують це робити в розмовах з Путіним.
Але то вже їхні проблеми відчувати перетворення РФ на країну-молох. Наше ж завдання всіляко розвивати, попри війну, Україну зсередини. І це велика робота. Але для успіху у нас все є, а головне – є мотивація.
