Про військову та не військову складові довгої війни
Останнім часом повсюдно почало звучати про те, що треба готуватися до війни в довгу.
Думаю, це швидше свідчення більше неприйнятого, ніж прийнятого рішення Заходу.
У тому сенсі, що Захід, безумовно роблячи ставку на військове посилення України та її обороноздатність, все ж таки виходить із довгої війни як менш ризикованого варіанта для себе.
А що таке повільна війна? Це означає, що на фоні значущої допомоги Україні, фактично нової якості оборонної сфери (якщо ми говоримо про гарантії безпеки та перспективи створення спільних підприємств з виробництва озброєнь), поступового просування України до членства в ЄС та НАТО, протистояння все одно матиме характер "на виснаження", де Росія: 1). хоче пересидіти західну владу, орієнтовану на єдність та євроатлантичну солідарність у протистоянні російській агресії; 2). викликати втому в Україні, беручи не якістю, а кількістю.
У цьому немає якогось відкриття, про це вже багато і відкрито говорять. Як відповідь – на Заході часто повторюють, що допомога Україні має довгостроковий характер і враховує стратегічну перспективу.
При цьому ми бачимо різні прецеденти, коли маргінальні ультраправі та ультраліві сили, просто ізоляціоністи, стають владою. І стають вони владою не в останню чергу, використовуючи тему тупикового протистояння у війні. І в цьому також немає жодного відкриття.
Я навіть прочитала в одній із публікацій в одному із західних ЗМІ, що є "погане та хороше тупикове протистояння для України". Хороше – це коли Україна поверне більшу частину територій і рухатиметься у бік членства в НАТО. Погане – це коли Росія не лише збереже контроль над більшістю окупованих територій, а й загрожуватиме новою агресією проти України.
Обговорення тупикових варіантів протистояння (де не фігурує перемога України як повне повернення контролю над територіями в рамках 1991 року), мабуть, звучить не лише через відсутність чіткого розуміння перемоги та миру. Але й з причини все тієї ж дискутабельності бачення поствоєнного світу, гарантій безпеки та балансу сил у різних регіонах (Центральна Азія, Каспій, Африка і тд).
Бо тоді треба буде говорити не лише про наслідки війни, а й про причини того, чому її не вдалось упередити. Що передбачають не лише питання військової сили та протистояння їй військовими методами, а й інші механізми (чому вони перестали працювати) – те саме міжнародне право. Нарешті, чому світ після двох кривавих гарячих воєн та однієї холодної у 20 столітті знову прийшов і до гарячої, і до холодної війни, у супроводі ще й гібридної.
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
