Що робити з промзонами-привидами? Історія однієї ''реінкарнації''
Чи багато в українських містах є промислових зон-"привидів"? Напевно, мінімум одну в своєму населеному пункті зможе назвати кожен мешканець великого міста. Орієнтовані на потреби минулого велика кількість промислових об'єктів занепала.
В результаті значна частина старих промзон роками стоять в руїнах, заростають деревами, перетворюються на стихійні сміттєзвалища, а іноді і стають джерелом екологічних проблем для міста. Завод "Радикал" у Києві яскравий тому приклад.
Доля промзон
Якогось єдиного підходу у місцевої влади щодо подальшої долі промислових об'єктів, які дістались містам у спадок ще з часів СРСР, немає. Натомість знаходяться тисячі причин, чому не робити нічого – це найкращий вихід.
Варто зазначити, що сьогодні значна частина покинутих заводів та колись потужних промислових об'єктів знаходиться в приватній власності, що створює окремий перелік проблем на шляху їх ревіталізації.
Часто між власником об'єкту та містом немає домовленостей, що робити з ним далі. Або у власника бракує ресурсу для інвестицій у свій об'єкт, або ж формальні та неформальні "очікування" місцевої влади роблять таку інвестицію непідйомною. У підсумку непрацюючі промзони перетворюються на проблему для всіх: і власників, і міста, і городян.
Промзони-"привиди" мають не так багато варіантів для подальшої долі: поступово зникати з мапи українських міст "природнім" шляхом. Бути знесеними під нуль та заміненими житловою забудовою. Або ж отримати нове життя та стати новим сучасним промисловим центом.
Один з таких успішних прикладів нещодавно вдалося побачити в Івано-Франківську під час робочого візиту Парламентської спецкомісії з питань захисту прав інвесторів.
Франківська "реінкарнація"
Індустріальний парк "Аркан" в Івано-Франківську – один з небагатьох успішних прикладів ревіталізації старої покинутої промислової зони в межах міста. Ще цікавіше в цьому прикладі те, що відновлення відбувається коштом не державного чи місцевого бюджетів, а завдяки приватній ініціативі франківських підприємців.
Історія "Аркану" починалась так, як історії десятків інших промзон. Старий арматурний завод в Івано-Франківську, який перестав функціонувати на повну потужність, був приватизований і викуплений 15 років тому. До 2017 року промисловий об'єкт поступово занепадав, оскільки власники не могли утримувати 19 га території з великою кількістю занедбаної нерухомості. Поки завод не був викуплений іншим приватним інвестором, який з 2019 року запустив амбітний проект – індустріальний парк.
Родзинка ревіталізації конкретно цієї промислової зони полягає в тому, що переобладнання кожного цеху відбувається під запит конкретного орендаря і під унікальне технічне завдання. До прикладу, сьогодні один з цехів заводу готують під сортувальний центр "Нової Пошти". Для створення рамп висотою 1,20 метрів під потреби вантажівок, власники понизили ґрунт та вивезли 25,000 кубічних метрів ґрунту, та вирізали в цеху з десяток "портів" для вантажівок, які будуть розвозити посилки.
На цьому відео можна побачити, як виглядає конкретно цей цех, а також парк "до" та "після"
До речі, сам Арматурний завод, якому колись належала вся територія, досі функціонує на території вже індустріального парку. Але тепер він займає лише один з цехів, на решті території триває "велике будівництво".
Повністю готовий парк відкриють за 3 роки. В проект вже інвестовано понад 150 млн гривень лише на модернізацію приміщень. В планах збільшити інвестиції до 500 млн гривень.
Стратегія "виграв-виграв"
Створення нових індустріальних парків знову увійшла в моду серед місцевого політикуму. Цілий ряд голів обласних державних адміністрацій задумуються над створенням таких парків в своїх регіонах. Щоправда, більшість з них розглядають підхід побудови об'єкту з нуля, як то кажуть "в чистому полі".
Такий підхід має цілий ряд супутніх складнощів і затягує реалізацію проектів на роки через надмірну бюрократію, починаючи від процесу виділення земельної ділянки і завершуючи будівництвом під'їзних доріг і підведенням електроенергії та інших комунікацій до майбутнього парку.
Слава про складнощі підключення до мереж в нашій державі далеко відома за межами України. Вінницький минулорічний кейс заводу "Head" тому яскравий приклад. Нагадаю, тоді австрійський виробник спортивного обладнання почав будівництво у Вінницькому індустріальному парку найбільшого в Європі заводу із виробництва спортивного обладнання.
На етапі підключення до мереж вінницькі енергетики виставили австрійцям рахунок на 1,6 мільйона євро за підключення до мереж. Що рівно у 10 разів більше від початкової вартості. Наразі цю проблему вирішено, однак сама ситуація нанесла велику репутаційну шкоду для всієї країни.
Тому, цікавою альтернативо будівництва нових індустріальних паків може бути ревіталізація покинутих промзон.
Виграють від такого підходу усі. Місто отримує тисячі оновлених квадратних метрів для входження нових інвесторів, сотні нових робочих місць та додаткові надходження до місцевого бюджету. А старі промислові зони перетворюються на нові сучасні виробничі комплекси. Для інвестора в свою чергу наявність усієї інфраструктури ще й в місті – це економія часу та коштів. На мою думку, це крутий приклад win-win, який варто масштабувати на всю країну.
***
Після ухвалення президентського пакету законопроектів щодо стимулювання інвестиційної діяльності, для інвесторів, які реалізують проекти з інвестиціями у понад 30 млн євро, будуть доступні ще й додаткові пільги зі сплати ПДВ та податку на прибуток. Тому, вже сьогодні важливо створювати як умови, так і нову інфраструктуру для інвесторів. Індустріальні парки повністю здатні виконувати цю функцію.
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
