Команда Кличка: гра з сумнівним результатом
Важко уявити той обсяг проблем, який нині вирішує мер Києва та його команда. Напевно, Віталій Кличко намагається робити все можливе. Важко оцінити загальну ефективність цих рішень, не маючи загальної картини. Проте, існують сфери, з якими пересічний киянин стикається щодня. І тут можна оцінити роботу команди Кличка.
Починаючи з перших повітряних тривог кияне стикнулися з проблемами. Попри тривалі очікування рашістського нападу населення не проінформували щодо розташування сховищ (їхня мапа з'явилася пізніше). Ба більше: не було нанесено вказівніків до наближчого сховища. Люди за допомогою "сарафанного радіо" та соцмереж інформували один одного самотужки. Держава вочевидь була зайнята важливішими речами аніж інформувати мільйони українців: що робити й куди бігти від ворожих бомб та ракет.
Нагадаю: у 2014 році з цим справи були кращі. Навіть організація тотальної системи оповіщення – встановлення сирен: ця елементарна робота виявилось надскладним завданням для влади. Далеко не всюди чутно звукове опоповіщення (скажімо, з мого будинку, розташованого в одному з найнаселеніших спальних районів Києва її не чутно), а СМС-інформування запровадили лише за кілька днів після початку обстрілів. В перші дні доходило до відвертої дурості: початок повітряної тривоги оголошували, відбій – ні.
І навіть не хочеться згадувати, що повноцінних бомбосховищ, організованих за наукою, в столиці критично мало, фактично немає. Але з 2014 року було зрозуміло, що вони нам знадобляться. За вісім років нічого не зроблено.
Функція загальної організації заходів цивільної оборони покладена на Кабмін, але безпосереднє виконання – на плечах місцевих адміністрацій. На жаль, слід визнати – організація цивільної оборони в країні тотально провалена. Хто у тому більше винний – Кабмін, військові чи місцева влада, сподіватимемость, з'ясуєм після війни.
Не менший безлад – на дорогах. До кінця не зрозуміло хто має займатися організацією та зведенням блок-постів: військові, поліція чи місцеві органи влади?... За фактом маємо хаос. Блокпости тулять де треба й не треба. Чіткого керівництва їхнім будівниутвом та вимог до конструкції й оформлення блокпостів немає. Кожен ентузіаст зводить їх де подобається без елементарного дотримання безпеки учасників дорожнього руху. В перші дні ледь не кожен блок-пост "прикрашали" відірвані бампери та інші частини автівок, які нещадно билися об бетонні блоки, які фактично непримітні на дорозі. В чому була проблема зобов'язати позначати всі обмеження на дорозі яскравою стрічкою – то велика військова таємниця. Автор власними очима спостерігав жахливі наслідки цього нехлюйства біля блокпосту на Бориспільскій площі на виїзді з Києва: вщент спалені вантажівка та легковик, який в'їхав в неї, очевидно, не помітивши бетонних блоків. Це очевидна дурість, але й три тижні поспіль більшість блокпостів не мають яскравих позначок. Все, на що спромоглася влада після трьох тижнів війни – скоротити кількість блокпостів у країні з 2500 до 1500. Проте, за словами міністра внутрішніх справ, який став ініціатором наведення ладу на дорогах,ц ілком достатньо й 800 блокпостів.
За три тижні не вдалося вирішити ще одну грандіозну проблему, яка виникла в місті з початком військового стану: величезні затори на мостах. Авто годинами стоять у тягнучках, аби перетнути Дніпро. Військова техніка, "швидкі" та комунальні автівки, волонтерський транспорт повзуть разом із рештою. Як скоротити кількість автотрафіку через мости? Рішень – безліч. Але чому міська влада не спромоглася проявити креатив й навести лад? Скажімо, можна було б на під'здах до мосту організовати місця підсадки пасажирів до приватних автівок, водночас заборонивши перетинати міст транспорту, в салоні якого перебуває менше трьох осіб. Це не лише частково вирішило б транспортну проблему з перетину мостів, а й зменшило б автотрафік. Напевно, вирішень проблеми значно більше. Але команда Кличка не запропонувала жодного.
Хтось заперечить: мер один, а проблем – маса. Але ж у мера є й маса заступників, помічників, радників, й всі вони опікуються певною сферою міських проблем.
Повторюся: ми не маємо всієї інформації й не можемо оцінити роботу мера вцілому. Але як вирішують, точніше – невирішують проблеми помічники Кличка опишу на конкретному прикладі.
Автор цих рядків – пошановувач велосипеда – разом з іншими власниками двоколісних коней вирішив допомогти Києву не лише развантажити мости, а й допомогти киянам, які критично потребують отримувати найнеобхідніше, але не мають змоги мотатися з лівого берегу на правий й назад. Так, вже організувалися волонтерські автослужби доставки. Але часто-густо вони витрачають години на простоювання в пробках на мостах, палять дефіцитне пальне й ще більше ускладнюють транспортну проблему. Часто-густо вони везуть в салоні невеличкий пакунок, який цілком здатен перевезти й велосипедист. Отже, наша ідея полягає в тому, аби веловолонтери взяли на себе доставку негабаритних вантажів – не посилюючи автотрафік, пересуваючись тротуарами, стежинами – як завгодно.
Те, що ми зможемо зібрати команду вєловолонтерів, ми впевнені. Але як знайти тих, хто потребує їхньої допомоги? Потрібно забезпечити їм достатній обсяг роботи. Хто, як не міська влада знає потреби киян: ми вирішили сконтактувати із столичною владою аби нам забезпечили коло "замовників": старих, хворих, одиноких мам, людей у скруті. Я звернувся до помічника мера такого собі Ігоря Владиславовича Ігн...ва. Подзвонив, коротко виклав ідею. Ігн...ов жваво підтримав, пообіцяв спецперепустки. Я трохи здивувався: нашо воно нам, вночі іздити не збираємось. Але той наполягав. Пообіцяв "проробити питання" за день й передзвонити. Не передзвонив. Тоді передзвонив я. Ігн...ов для чогось попросив підготувати листа на ім'я... Головнокомандувача Залужного. Я знов здивувався, але підготував й надіслав. Ігн...ов не передзвонив ані наступного дня, ані пізніше. На мої дзвінки перестав відповідати. Запити месенджерами й СМС також ігнорував.
Два дні я ходив з розкритим ротом: як так, статєвозріла людина з оточення мера столиці радо підтримує волонтерську ініціативу й раптом зникає. Стало трохи лячно за чиновника: може захворів від перевтоми, може на фронт пішов. Навів довідки: ні, не перевтомився, на війну не пішов. Й тут мені здалося, що ми з Ігн...вим – давні знайомі. От тільки не міг згадати де ж я його бачив... Раптом пригадав: таких як він я неодноразово зустрічав в органах влади на посаді прес-секретарів. Це така особлива порода чиновника, який може тижнями обіцяти тобі відповідь на інформаційний запит, організувати інтерв'ю з начальником... але ніколи нічого не робить. Бо його головна функція – НЕ робити свою роботу. Саме через таких Ігн...ових в нас не працює система оповіщення під час повітряних тривог, блокпости небезпечні для мирних водіїв, а перетин моста – це особистий подвиг. Й саме через таких членів команди мера я не готовий ставити нашому героїчному меру "задовільно" за роботу у ці буремні часи.
P.S. Не очікуючи милосердя від мера та його команди, звертаюся до велоентузиастів, які прагнуть допомогти Києву та киянам.
Панове велоентузіасти! Долучайтеся до волонтерського велоруху. Допоможемо військовим, теробороні, старим та хворим. Доставимо ліки, памперси, обіди, корм для тварин... Там де джип застрягне – велосипедист проїде! Все що потрібно – бажання допомогти киянам й велосипед, бажано з багажником.
Ініціатива організовується під егідою "Київської сотки" – традиційної велогонки, що не потребує рекомендацій. Бажаючі можуть зайти на сторінку "Київської сотки" у ФБ, зв'язатися через особисте повідомлення й отримати форму для реєстрації.
Також звертаюся до волонтерських організацій й всіх, кому потрібна наша допомога з оперативної доставки вантажів до 15-20 кг по всьому Києву. Панове, зверніться так саме через особисті повідомлення "Київської сотки" й ми домовимося про регулярні задоволення ваших транспортних проблем.
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
