Війна, несмак, постмодерн
Перша леді погодилася на фотосесію для американського Vogue. Виконати цю роботу погодилася славетна Енні Лейбовіц. Схибили й модель, й фотограф, й видання.
Останнім часом Олена Зеленська активно нагадує світові про горе нашої країни, яке завдав здичавілий сусід. Після появи на обкладинці "Тайм" й виступу в конгресі США Олена Зеленська та її чоловік погодилася взяти участь в фотосесії для американської редакції гламурного журналу "Вог". У той самий час в Києві була помічена легендарний фотограф Єнні Лейбовіц. Невдовзі з"ясувалося: редакція направила саме її для виконаня надважливого завдання. Лейбовіц його виконала. Результат нині – всюди. Чимало українців плескають в долоні: здобули!
Як на мене – досягнення вкрай сумнівне. Нема де правди діти: виконання на мій холопський розум – на найвищому рівні. Але одна з фотографій в серії шокувала в найгіршому значенні слова: Зеленська в оточенні "сек"юріті" на тлі фюзеляжу поневіченої "Мрії".
Можливо для західної аудиторії, особливо тієї, що проводить життя на переглядах колекцій модних брендів, в клубах та в офісах Уол стріт, це фото – черговий шедевр від Лейбовіц. Й напевно через це фото ми достучимось із власним горем й проханням грошей та зброї до тисяч американських податкосплатників. Але я роздивляюся це фото й доходжу висновку: Лєйбовіц схибила. Ні, не в технічному плані, та й хто я такий щоб оцінювати майстерність метра. Але для мене абсолютно очевидно, що сама реалізація задуму замовника й автора – нікчемна, аморальна. Не можна розповідати про наше горе мовою гламуру, використовуючи знаки української трагедії: зруйнований український літак, образи бійців, які щоденно гинуть на фронті.
Це можна було передати в інший спосіб. Так, у обраного журналу власна редакційна політика, зорієнтована на свою аудиторію, з якою слід розмовляти мовою гламуру. Чи можна було донести до них месадж не принижуючі почуттів українців? Не знаю. Але знаю, що так, як це зробили – то несмак і рагульство. Бо окрім гламурної аудиторії "Вог" є ще українц – голодні, немиті, перелякані, які втратили все й кілька днів поспіль стоять на болок-постах під спекотним сонцем, аби втекти від "визволітелів" до своїх.
Можливо це не зрозуміло для Лєйбовіц та "Вог", але це мала б зрозуміти родина Зеленських. Вона мешкає разом із нами, щоденно бачить звірства рашистів, тисячі людей, які втратили все й тікають від війни хто як може. Навіть ті, кого війна не зачепила, стикаються із ними щодня: на вулицях, в магазинах, читаючи їхні розповіді в інтернеті. Цікаво: що б вони сказали про цей знімок Лєйбовіц після місяцю перебування в підвалі? Чого спільного у цього гламуру із нашим щоденним жахіттям, яке триває шостий місяць?
Для чого було обрано саме "Вог"? Сьогодні на подібну фотосесію погодиться будь-який найвпливовіший журнал світу. Й глянець "Вогу" – ледь не найгірше місце для такої розповіді. Мені здавалося, що з 24 лютого всі українці, навіть найзапекліші любителі рожевих поні зрозуміли, що світ далекий від глянцю, а війна – це суцільне горе й кров. Не можна поєднувати дві ці речі. Але багато хто, й президентська родина зокрема, так не вважають: це дуже модерново, ми стукаємося в душі всього світу, примушуємо не забувати про трагедію України...
Задаюся запитанням: а чим власне відрізняється Лєйбовіц від безіменного колеги, який знімав Руслану в стилістиці "Диких танців" на тлі зруйнованої Бородянки? Не бачу принципових відмінностей. Хіба що Лєйбовіц технічно неперевершена, в неї світове ім"я, а її роботу опубліковало видання "з першої десятки". Щодо решти, знімки подібні як дві краплини: обидва непристойні й аморальні. Припускаю, що автор могла цього не відчути через відірваність від наших реалій. Але чому цього не відчули ані родина Зеленських, ані вся президентська піар-команда?
Збочена ідея донести світові наш біль мовою гламуру вчергове переконала мене, що світ втрачає не лише смак й такт, він стрімко дичавішає. Задля пристойності цей моральний занепад назвали постмодерном. Кажуть, вся система культурних правил та обмежень, яку людство напрацювали за кілька тисячоліть, вже не працює. Слід зруйнувати застаріле й звести на цих уламках будівлю "нової реальності", яку нині уособлює сучасне мистецтво й мораль гламуру, новий тип політиків й політики, гібридних війн й визначень нових видів статевої приналежності...
Так, старий світ канає: це очевидно. Сталі структури й норми вже не працюють. Але нові ще не створені. Ми опинился в найгіршому періоді агонії старого за відсутності нового. Як наслідок цього – подібні гламурні фотосесії "на кістках", переконання, що це – сучасно й нормально. А ще ця дикість породжує війну і смерть. Коли мільйони людей (на жаль, не лише "за порєбріком") вважають, що можна все: можна так як в Бучі, Бородянці й Маріуполі. Можна так як Лєйбовіц, можна "бізнес ас южуал", можна "Не дати путіну втратити обличчя"... Світ вже готовий підтримати російське гасло "А нам не стыдно!" – кожен, як йому здається прийнятним та вигідним для себе.
Ми безумовно переможемо рашистів. Але не варто сподіватися, що цим все закінчиться. Будуть нові війни, перерозподіл світу, з"являться нові лейбніци з фотосесіями інших руслан й зеленьских на руїнах інших міст.
Хай тобі грець, новий дикунський світ!
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
