Як депутати просувають Україну в Європу. Гаслами
Скролю стрічку ФБ, бац – пост Сергія Тарана (член політради "Європейської солідарності", депутат Київради). Бачу набір безсенсових гасел про те, що Європі нема куди дітись – наше місце в ЄС, бла-бла-бла...
"Україна отримала 7 пов'язаних із реформами пунктів (боротьба з корупцією, судова реформа, ставлення до нацменшин, медійне законодавство), обовʼязкових до виконання. І якщо ми хочемо аби процес вступу до ЄС не був загальмований ці пункти треба виконати...
Звісно, хочеться, аби ЄС звертав увагу не лише на інституційні зміни в Україні, а на ціннісні..." (пунктуація й орфографія – авторські).
Замислився: кому адресовані ці "космічні кораблі, що бороздять простори Большого театру"? Це Таран переконує в ФБ європейців, аби не гальмували наш вступ до євроспільноти? Чи це звернення до електорату, аби він боровся з корупцією та домагався судово реформи? А що столичний депутат разом із колегами особисто зробив окрім продукування гасел?
У пам'яті спливає історія дворічної давнини, коли група активних громадян, які мешкають у виборчому окрузі пана Тарана, звернулася до нього по допомогу. Ми запропонували депутату об'єднати зусилля, аби протистояти рейдерській атаці забудовника, який намагається звести чергову "свічку" у дворі будинку-історичної пам'ятки в самому центрі Києва.
Зараз я поясню на прикладі, як народні обранці штибу Тарана вбивають ініціативу знизу й ховають наші надії стати повноправною часткою євроспільноти.
Оскільки ми з Сергієм колись були знайомі, стикалися на ниві журналістики й у всіляких політшоу, я написав йому на особисту пошту: виклав в двох реченнях проблему, попросив про зустріч аби викласти факти, надати документи, випрацювати стратегію протидії. Таран не відповів. Це нормально. Маю вже декілька прикладів, коли люди, потрапивши у владу, різко міняються, напевно їхня нова мораль дозволяє просто ігнорувати лузерів, яким не пощастило заповзти у владу.
Але нам своє робить. Дзвоню у приймальню Тарана, спілкуюся із помічницею, домовляюся про зустріч. Разом із головою ОСББ й активісткою будинку зустрічаємося з керівником офісу Тарана та юристом. Півтори години обсмоктуємо план подальших дій. Нам повідомляють, що це тривалий процес, але ми готові боротися – геть до винесення питання на розгляд сесії міськради. Бо питання наше не шкурне – це системна проблема для всього міста: забудовники й рейдери шаленіють, від цього потерпають всі кияни, вони ж – виборці Тарана та інших, які запевняють, що приведуть нас в Європу.
Що було далі? А далі були намагання рейдерів розпочати будівництво – із численними порушеннями, всупереч дозвільним документам, тощо. Були чергування мешканців та блокування будівельної техніки, встановлення воріт на в'їзд у двір, були суди, які тривають досі... Що ж європеєць Таран та його команда, за якою – ціла армія "Євросолідарності"? Були півсотні дзвінків до його приймальні (за ту кількість часу, яку я забрав у секретарки, мені, як порядній людині, слід було б на ній одружитися), перманентні перемовини із юристом, чергові обіцянки, обіцянки, обіцянки... Й нічого конкретного! От зовсім нічого. Самого Тарана ми не побачили й не почули ані разу. Він залишив своїх виборців й всіх киян наодинці із рейдерами-забудовниками.
Безумовно, на наступних виборах кілька сотень киян залишать кандидата в депутати Тарана наодинці з його гаслами й напевно дуже красивою виборчою програмою. Напевно там будуть згадки й про необхідність вступу до ЄС, про боротьбу з корупцією, й про інституційні та ментальні зміни... Але, здається, ці заклики Таран мусить адресувати собі, а не виборцям, які ментально й інституційно переросли як депутат Тарана, так можливо, і політсилу, яку він представляє.
Прошу не вбачати в словах автора особисту неприязнь автора до Тарана чи-то до ЄС. Єдиним поштовхом для написання цього тексту стало бла-бла-бла депутата, яке випадково потрапило на очі. Задля справедливості повідомлю, що до звернення в приймальню Тарана активісти зверталися ще до декількох депутатів з різних політсил, які обиралися на їхньому окрузі. Реакція була тою самою, адже про виборців політики згадують лише під час передвиборчих кампаній.
І отут постає ключове запитання: чому так відбувається, адже кожен депутат мріє про одне – бути переобраним неодноразово й померти в депутатському кріслі, він прагне понад усе любові та уваги громадян. В мене є погана новина для виброців, які винять у всьому своїх обранців. У суспільства дуже коротка пам'ять, люди дуже люблять солодкі обіцянки у виборчих програмах кандидатів. Не слухайте обіцянки – дивіться на справи: що ваш обранець встиг зробити окрім написання про наш настримний поступ в Європу? Прізвище Таран запам'ятали, історію про його непримеренну боротьбу з рейдерами прочитали? А про участь політсили, у керівництві якої він засідає? Ото вже добре. Згадайте це на виборчій дільниці.
