Перейменувати Україну вщент!
Українське суспільство, а передовсім депутатський корпус охопив топонімічний свербіж. Перейменовують все, оптом, з усією антикомуністично-антиімперською ненавистю! Прокидаєшся зранку й відчуєш себе приїжджим у рідному місті, бо вчора знов перейменували два десятки вулиць. Таксисти тепер зазвичай знають все окрім того куди везти клієнтів й масово звертаються за психіатричною допомогою.
Природа цих адміністративно-вуличних перейменувань зрозуміла: це акт психологічного розвантаження й внутрішнього бажання стерти будь-яку пам'ять про ту орду, що поганить нашу землю. Але існує безліч способів послаблення нервового напруження. Наприклад, вишукувати "мітки для літаків ворога" на асфальті (невже у рашистів не працює GPS та GLONAS?!), можна власноруч підтримати президентську програму висадження дерев (скільки ще залишилося до мільярда – ніхто не рахував?). Чому саме перейменування в приоритеті?
В адміністративному шаленстві перейменувань місцеві депутати демонструють активність, гідну ефективнішого застосування. З останніх топонімічно-депутатських новин: "Депутати Київради від фракції "ЄС" вважають маніпуляцією, коли комуністичною назвою Повітрянофлотського проспекту хочуть увіковічити пам'ять Повітряних Сил ЗСУ: "Радянську назву хочуть залишити прикриваючись загиблими пілотами ЗСУ, ми підтримуємо перейменування на проспект Повітряних Сил України", – повідомляє "Вечірній Київ".
А в чому, власне, маніпуляція? Назва – це умовність: раніше вважали проспектом радянських авіаторів, тепер вважатимемо проспектом авіаторів УНР. От є в нас вулиця Механізаторів: вона радянська чи не дуже? Будемо її перейменовувати на вулицю Українських механізаторів чи на вулицю механізаторів УНР?
Хтось заперечить: нам не шкода перейменувати – за це грошей не просять, а народу й депутатам приємно. Це не так. Мало хто знає, що перейменування – то одвічна годівниця чиновництва. Саме тому в нас незкінченно перейменовують установи, відділи в тих установах, а тепер ось – вулиці, сквери й площі. Пояснімо на прикладі довжелезного Повітрянофлотського проспекту. Слід буде переробити сотні вказівників на будинках, поміняти таблички на комунальних підприємствах району, надрукувати нові бланки, виготовити нові печатки... Всю цю тяжу роботу традиційно виконують типографії та інші підприємства, що належать чиновникам-ініціаторам перейменувань. Тобто все це врешті-решт оплачує своїми податками містянин. Маємо нескінченні перейменування замість нових скверів, ремонтів доріг й інших корисних, але не таких помітних речей.
А тепер помножте витрати на перейменування однієї вулиці на 316: саме стільки київських об'єктів змінили назву останнім часом. Й якби була впевненість, що це востаннє – то й біс із ним. Але ж деякі вулиці змінюють в нас назви багаторазово – відповідно до політичних вітрів. За логікою нинішніх перейменувальників слід змінювати назви всіх вулиць без виключення. От приклад однієї з найвідоміших столичних вулиць: Прорізна. За Совка вона йменувалася Свєрдлова. Повернули дореволюційну назву, адже ми боролися з радянським минулим. Але тепер стало зрозумілим, що СРСР – то Російська імперія в більшовицькому пакуванні. Розпочали боротися з імперським минулим. Але ж Прорізною вулицю називали за часів царизму – може слід вже змінювати вивеску? А разом із нею перейменуємо Панківську, Тарасівську, Татарську... Це ж все імперці вигадали!
Зараз модно змінювати "комуністично-імперські" назви на імена наших західних партнерів. Отут слід обережніше: раптом сьогоднішні друзі й партнери завтра підуть на нас війною чи почнуть блокувати вступ України в НАТО чи ЄС. До речі, не пригадаю: чи є в Києві назви, пов'язані із Угорщиною чи Іраном? Негайно перейменувати!
Те саме стосується пам'ятників. Треба відходити у монументальному мистецтві від отого соцреалізму аби не ламати чи демонтувати багатотонні монументи вождям й революційним героям на конях. Беремо приклад із західних містовпорядників. В них на вулицях й в скверах розміщені якісь абстрактні одоробла, що прийнято називати сучасним мистецтвом. Так, мистецтва в них немає. Але немає й проблем з демонтажен слідом за зміною політичної орієнтації. Стоїть щось незрозуміле – й нехай собі стоїть сто років.
Якщо вже наш топонімічний свербіж невилікований, теж є чому повчитися у Заходу. Нема проблем з перейменуваннями в Нью-Йорку: 41-а стріт, 30-а стріт... Якщо не хочемо мавпувати США, давайте підем іншим шляхом. Всі вулиці іменуватимемо за сторонами світу й номером: 17-а південна, 3-а західна. Просто, аполітично, на віки.
Й найголовніша проблема із тими перейменуваннями – нездатність людського мозку за короткий термін викреслити з пам'яті одразу сотні назв. Особливо актуально це для людей середнього та похилого віку: роками й десятиліттями мозок формує нейронні зв'язки, багатократно закріплює асоціації, пов'язані із сотнями вулиць та будівель. В решті-решт, у багатьох з цими неполіткоректними назвами пов'язані приємні спогади. От, наприклад, наша шкільна зграя після уроків завжди збиралася на Площі Жовтневої революції під держаками із радянськими прапорами. Ні, це нікого з нас не примусило полюбити радянську владу, але що було-те було...
Й раптом рішенням Київради киянин має зламати у себе в голові тисячі цих зв'язків, знищити всі закладки й зарубки в пам'яті. Нестримне бажання подолати Совок через масовані зміни назв – це неприродньо. Хочеться побажати суспільству направити свої зусилля з декомунізації й деімперізації в більш ефективне річище. Підтримуйте українських митців, пропагуйте найвищі досягнення українських науковців, вичавлюйте українською спадщиною оту російщину, яку насаджували на українських теренах віками. А зміни вивісок – то другорядне.
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
