Мобілізація: програна битва
Вчора до фітнес-центру в Ужгороді завітали дядьки в пікселі й зі зброєю. Вони роздавали повістки іншим дядькам в трєніках. Сьогодні такий рейд відбувся в Дніпрі. А у Львові повістку видали водієві БМВ після того, як він прокотив свого друга на лижах по автодорозі. Покарали повісткою.
Народ такі ініціативи підтримує: це ж краще, аніж "вінтити" ухилянтів на вулицях й на ринках. Чому краще не пояснюють. Чим торговець ринку відрізняється від відвідувача спортзали? А може це та сама людина? Продав товар – пішов у качалку...
Про покарання за порушення ПДР чи громадського порядку у вигляді призову до війська вже багато говорили\писали: якось воно неоднозначно виглядає. Типу: законослухняні громадяни не повинні захищати Батьківщину?...
З іншого боку проблема залишається: добровольці закінчилися, інші військовозобов'язані захищати Вітчизну не поспішають. Ми не знаємо цифр й потреб армії, але є велика підозра, що плани призову регулярно зриваються. Проблему мобілізації застаріла й її слід вирішувати.
В Офісі простих рішень на Банковій підійшли до проблеми як завжди: Верховний вождь наказав розігнати поганих воєнкомів й набрати хороших. Де взяти – не сказав. Тому місце матьорих чиновників в погонах посіли дилетанти, хоча деякі з них й із бойовим досвідом. Але на Банковій, віддаючи наказ, не подумали, що вміння штурмувати ворожі окопи й вміння організувати мобілізаційні процедури потребують різної кваліфікації. Тобто, у черговий раз формула "треба просто набрати рекрутів" не спрацювала.
На цьому тлі невдоволення в народі наростає. Дехто, не читаючи законів й Конституцію, заявляє: не хочу служити й не буду! Воєнкоми – беспрєдєльщікі, доколє! Інші резонно зауважують: візити озброєних людей до спортзалів заважають людям, що придбали абонемент, тягати штангу, ламають бізнес власників спортзакладів. Завтра такі рейди можуть пройти по перукарнях, ресторанах, супермаркетах... Хочеш перемогти конкурента – наведи на його заклад ТЦК.
Слід визнати: все це виглядає дикунськи, ганьбить людей в формі, породжує неповагу до військових.
А що робити, коли люди ховаються й не йдуть до ТЦК за власним бажанням? Тоді треба застосувати силу закону. Але це неможливо. Закон кривий-косий. Ухилятися від отримання повістки дуже легко: не відкривай двері на дзвінки незнайомців, з'їдь до діда у село чи орендуй квартиру: ти зникнеш з радарів ТЦК. Інститут прописки в нас скасовано, але армія продовжує жити за законами Совка.
Очевидно, що треба змінювати підходи, започатковувати нові правила, ухвалювати нові закони. А це вже поза зоною відповідальності МО й ТЦК. Що зробив парламент з її "зеленою" більшістю у цій царині? Нічого: професія тамади й весільного фотографа не передбачає навичок управління державою та розробки дієвих законів.
ОК, якщо немає власного розуму – позичте у інших. Наприклад, у ворога. За порєбріком також відсутній інститут прописки. Але там немає проблеми з набирання свіжого м'яса до утилізації під Авдіївкою та Херсоном. На расії давно запроваджена система, за якою надсилання цифрової повістки у військкомат дорівнюється до отримання паперової. Але ж в нас так само є застосунок "Дія" й дуже просунутий цифровий міністр Фьодоров, яким всі не втомлюються захоплюватись й навіть бачать його прем'єром. Чому б не розробити механізм розсилки повісток в додатку, після чого візит до ТЦК має бути обов'язковим?
Хтось скаже: ну то й що? А от я не прийду – та й годі! Але тоді ви потрапите під дію Кримінального кодексу як ухилянт від військової служби. Здавалося б, далі просто: відкриття кримінального провадження-слідство-суд. До того можуть бути застосовані додаткові санкції, скажімо, блокування додатку "Дія", банківських рахунків й зарплатних виплат, накладення штрафів, вилучення майна, тощо. Законодавцеві є над чим працювати... але ж він не працює. А якщо сьогодні справа ухилянта дійде до суду – хто ж його судитиме? В нас справи у судах розглядають роками, бо судова система розвалена вщент, існує суто формально.
І що за таких обставин робити ТЦК, й хто у цьому безладі винний? Та всі потрохи: міністр оборони й Кабмін, які не подали своїх пропозиції парламенту, міністр Фьодоров, який не вставив у "Дію" відповідний сервіс, законодавці, які не ухвалили потрібних законів, керманичі з Банкової, які й не бралися за реформу судів...
А тим часом десь далеко точаться криваві бої, в окопах – ті самі люди, які в перший день рашистської навали прийшли до ТЦК, аби боронити не лише свої родини, а й великих чиновників, які або не хочуть, або не вміють напружуватися. Вони програли мобілізаційну битву, але не дуже переймаються.
Народ отетеріло за цим спостерігає, дивиться Телемарафон й нічого не розуміє...
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
