ПРИЙШОВ ЧАС СХАМЕНУТИСЯ!
Жахлива новина сколихнула країну напередодні світлого свята – Дня знань...
Три втрачені життя, більше сотні поранених і психологічна травма в серці кожної людини, що вболіває за долю нашої України. Не на полі бою, – під стінами парламенту загинули і постраждали безневинні люди, які забезпечували конституційні права на мирні зібрання. Найщиріші співчуття рідним і близьким загиблих та постраждалих.
Прикро, боляче, нестерпно бачити як руйнуються інституційні засади демократії, заради втілення яких, в тому числі і я прийшов в політику.
Але не лише ці відчуття спонукають мене зараз говорити публічно. Я намагаюся подивитися у майбутнє моєї країни. Що на неї чекає? Що може зупинити насилля і радикалізм? Які кроки повинні зробити політики та громадяни, щоб ці події стали для нас уроком, а не черговою віхою у загостренні конфліктності у суспільстві, особливо на тлі жахливого падіння рівня життя людей? Як нам повернутися до розбудови європейських стандартів?
Доля країни, на моє глибоке переконання, плекається сьогодні кожним з нас. Але роль ця не однакова.
Важливим фактором подій стало громадянське суспільство. І його вплив з часом має зростати, однак ніхто не зможе зняти або перебрати на себе відповідальність за сьогодення і майбутнє України з нас, політиків.
Саме ми є тим суспільним інститутом, який в умовах демократичного ладу зобов'язаний діяти злагоджено і конструктивно, спрямовуючи свої зусилля на покращення умов життя звичайних громадян. Політики зобов'язані об'єднувати суспільство, пропонуючи спільний "план майбутнього", примиряти через цивілізовану дискусію радикалів з різних таборів. Демонструвати приклад високої культури дискусії, навіть у складних державотворчих питаннях.
Саме такий стиль політичної діяльності я вважаю єдино можливим під час численних випробовувань, що їх зараз проходить як вся наша країна, так і кожна родина, кожна людина.
Я вірю, що в стінах українського парламенту, у виконавчій та судовій владі, в органах місцевого самоврядування зможе утворитися співтовариство здорового глузду та справжньої відповідальності, де політики, не залежно від того чи є вони представниками влади або опозиції, зможуть піднятися до рівня державних діячів. Усвідомлять, що всі ми перебуваємо в "одному човні", яким є Україна, і кожен на своєму місці буде сумлінно виконувати свою роботу. А її вистачить всім: і владі, реалізуючи справжні реформи, і опозиції, яка шляхом аналізу владних рішень і своїми альтернативними, конструктивними пропозиціями зможе допомогти у державотворчих процесах.
Чи можливо це? Чи реально? Впевнений – так, якщо ми знайдемо у собі сили схаменутись і не бачити в опонентові ворога, в людині з іншими поглядами або в представникові іншої політичної сили об'єкта для знищення (політичного або, навіть, фізичного).
Це – можливо, якщо ми згадаємо своє християнське коріння, в основі якого є Любов.
Відповідаючи добрим словом на агресію, готовністю до діалогу в дискусії, ми повернемо не лише надію, але і впевненість в серця наших громадян, де б вони не жили: на заході чи сході, півдні чи півночі.
Переконаний, що саме християнсько-демократична ідеологія як така, що не допускає насилля і радикалізму, спонукає до співпраці - і повинна стати державотворчим фундаментом наших перетворень... Але про ідеологію вже в іншій статті.
Запрошую до дискусії щодо зміни політичної культури всіх однодумців.
Прийшов час єднатися, адже йдеться про наше спільне майбутнє у власній країні!
Електронна пошта для листування: press.miroshnychenko@gmail.com
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
