Складний шлях до миру
Кілька днів тому в блозі Сергія Льовочкіна у французькій версії американського видання "The Huffington post" опубліковано статтю "Avec le soutien de la France et de l'Allemagne, l'Ukraine doit appliquer les Accords de Minsk II, au nom de la paix" (у перекладі з франц. – За підтримки Франції та Німеччини Україна має виконувати угоди Мінськ ІІ в ім'я миру) , яка викликала широкий резонанс в українських медіа та соціальних мережах.
Деякі з коментаторів закидають автору відсутність критики Росії у питаннях імплементації Мінських угод. Ухиляючись від самого змісту статті, вони фокусують свою увагу на питанні: на скільки патріотичною є позиція автора?
Не маючи жодного сумніву в щирості позиції коментаторів, та, багато в чому поділяючи їх емоції щодо необхідності симетричних дій всіх учасників Мінського процесу, не можу не зазначити, що справжній патріотизм, інколи, вимагає сміливих, а часом, й емоційно важких кроків. І головним критерієм справжнього патріотизму є результат.
Ми, український політикум і українська громадськість, несемо відповідальність за майбутнє нашої держави. Чи не кожен день на Сході України гинуть наші громадяни. Ситуація має ризик набути ознак "замороженого" конфлікту.
Але зараз, і мені здається – це головний меседж, який колега Льовочкін намагався донести до нас, – відкрилось "вікно можливостей" у напрямку імплементації Мінських угод. Це означатиме: відновлення територіальної цілісності України, завершення збройного конфлікту, повернення біженців додому, відновлення економіки, соціальної сфери та побутових умов наших громадян.
"Вікно можливостей" не може існувати нескінченно і зараз чи не остання можливість для України його використати.
Які виклики постали перед українською владою та суспільними інститутами – думаю, і є змістом вищезгаданної статті.
Міжнародна підтримка Україні може бути забезпечена лише за умови, коли ми пройдемо свою частину шляху в цьому компромісі.
Чи має здійснювати рух назустріч інша сторона, в тому числі і Росія? Так, звичайно! Але спонукати їх до цього буде можливим лише тоді, коли ніхто не зможе закидати, що і наші власні зобов'язання ще не виконані. Отримати підтримку учасників Мінського процесу і всього цивілізованого світу сьогодні ще можливо, завтра – вже ні...
І як ми потім будемо пояснювати своїм нащадкам, що не зважаючи на щирі прагнення та патріотичні почуття, так і не змогли скористатися наявним "вікном можливостей"?...
Ось до такої дискусії запрошує нас автор статті.
Поділяючи його підхід, все ж, хочу, щоб читач сам, а не через думку, викладену у чиїхось коментарях, формував своє ставлення як до проблеми, піднятої в цій статті, так і до позиції автора.
Надаю посилання на першоджерело і сподіваюсь, що такі складні, але аргументовані дискусії дозволять нам зростати як Політична Українська нація, розвивати громадянське суспільство, розбудовувати зрілу демократію і Українську державність, що ґрунтуватиметься на Європейських цінностях.
http://www.huffingtonpost.fr/serhiy-lyovochkin/ukraine-minsk-accords-appliquer_b_9956282.html (франкомовна версія)
http://ukranews.com/news/208618.Sergey-Levochkin-s-pomoshchyu-Frantsii-i-Germanii-Ukraina-dolzhna-vipolnit-Minskie-soglasheniya-vo-imya-mira.ru (російськомовна версія)
З повагою
Юрій Мірошниченко
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
