Опитали суспільство і депутатів – думки різняться
Наряду з загальноукраїнськими соціологічними опитуваннями, які часто викликають широкий розголос, вчені досліджують і окремі, часом дуже специфічні групи населення, наприклад – народних депутатів. Ми більш-менш поінформовані, що думає народ про своїх обранців та інших політиків, а от що депутати, у відповідь, думають про народ, про себе і свою роботу – справді цікаво...
Київський міжнародний інститут соціології спільно із програмою USAID "Рада" провів чергове дослідження народних обранців. Дослідники жартували, що деякі інтерв'юери йшли після першої ж співбесіди депутатом. А самих обранців доводилося викликати на інтерв'ю правдами і неправдами. Але все-таки вдалося опитати майже третину депутатів (140 осіб). Розмова з кожним парламентарієм тривала близько 45 хвилин. Напевно, деяким інтерв'юерам можна поспівчувати. Хоча в цілому дослідники були задоволені проведеною роботою.
Це вже дев'яте дослідження, проведене за такою моделлю, тому у презентації, яку Програма USAID РАДА представила на своєму сайті, є не лише дані за цей рік, а й порівняння їх зі статистикою минулих періодів. Ретроспективні погляди дуже корисні для розуміння перспектив розвитку нашого парламенту.
Деякі дані дослідження будуть цікаві скоріше для донорських організацій, експертів чи психологів. А деякі – буде цікаво почитати всім.
Рухаємось до Європи
Загальна тенденція, яку визначають дослідники – це те, що українські парламент наближається до загальноєвропейських трендів: фракції відіграють меншу роль, ніж це було раніше. Наприклад, в 2009 році фракцію вважали найважливішим місцем після комітету для проходження законопроекту 37% депутатів. Зараз так вважають лише 15,7% членів парламенту. Натомість на перше місце 43,5% нардепів ставлять профільний комітет.
Позицію фракції при голосуванні найважливішим чинником вважають лише 19,3%. Минулого скликання так вважали 27,7%, а у 2009 – понад половина депутатів.
З одного боку це свідчить про більшу свободу депутатів у виявленні своєї думки, в тому числі, і при голосуванні. З іншого боку, в українських реаліях це може бути певним маркером анархії у рядах коаліції. Але в цілому це швидше позитивний показник.
Між інтересами виборців і обранців
46% народних депутатів України вважають своєю основною функцією висловлення інтересів виборців. 39,7% вважають своїм головним завданням прийняття законів. Менш популярні такі думки: становлення парламенту як інституції – 7,9%, та підтримка фракції або групи – 6,4%.
Тобто, в цілому, якщо депутати не лукавлять, свої функції вони визначають цілком адекватно. Але, як показують інші дослідження, інколи між інтересами виборців і народних депутатів полягає немаленька прірва.
Порівняємо рейтинги найпроблемніших сфер в очах депутатів і пересічних українців. Так, пріоритети у реформуванні для нардепів вишикувалися таким чином:
Джерело: презентація результатів девятого опитування народних депутатів, проведеного програмою USAID "Рада" спільно з КМІСом.
Згідно з останнім опитуванням Соціологічної групи "Рейтинг", проведеному минулого року, українці трохи по-іншому бачать першочергові завдання влади і держави.
Джерело: презентація результатів дослідження "Динаміка суспільно-політичних поглядів в Україні", проведеного Соціологічною групою "Рейтинг" на замовлення Міжнародного Республіканського Інституту у 2015 році. Повна версія – тут.
Зокрема, на першому місці у виборців стоїть оновлення влади та антикорупційна реформа – 56% респондентів з усієї України вважають, що це є найбільш затребувана реформа. Погляди щодо судочинства у виборців та обранців в цілому збігаються: 24% депутатів (див. вище) і 29% українців вважають, що цю сферу треба реформувати якнайшвидше.
Як виявилося, охорона здоров'я для громадян набагато важливіша, ніж для парламентаріїв. Реформу цієї сфери якнайшвидше хочуть бачити 28% українців і лише 6,7% депутатів.
Більш-менш збігаються погляди у виборців і обранців на реформу правоохоронної системи та податкову реформу. Вони є важливими відповідно для 10,6% і 7,3% депутатів, а серед населення вони важливі на 15% і 9%.
В принципі, якщо тільки половина нардепів вважають своєю основною функцією вираження інтересів виборців, то це непогані результати. Ну, окрім реформи охорони здоров'я і децентралізації.
Децентралізація: не бачать очевидного
На останньому місці для реформування у нардепів опинилося місцеве самоврядування. Реформа опинилася на 7 місці за важливістю – нею воліють займатися лише 4,5% нардепів. Це, як мінімум, виглядає дивно. Особливо з тим, що половина нардепів цього скликання обрана за мажоритарними округами, і саме "мажоритарники" мають особливо дбати про розвиток місцевих громад. До того ж, загалом по Україні реформу з децентралізації вважають важливою вже мінімум 20% населення.
Зараз ця реформа вже йде, і рухається вона чи не найшвидше. І зараз вона є основним способом, аби позбавитися від радянського минулого. Так, реформа правоохоронних органів, ребрендинг міліції, нові антикорупційні органи – це все дуже важливо. Але систему слід змінювати комплексно. Як кажуть, риба гниє з голови, але чистять її з хвоста. Відрубати голову з її корупційними схемами об'єктивно неможливо.
Але почати змінювати цю систему на місцях, давати більше повноважень громадам, в тому числі – і фінансових, це перший крок до викорінення корупції на самому низовому рівні. І це шлях до того, аби в Україні почалася по-справжньому виконуватися стаття 5 Конституції, де вказано, що єдиним джерелом влади в Україні є народ. Так, у нас зараз проходять вибори, проте у централізованій країні це є єдиний спосіб реалізації права людей на владу у власній країні. Можливо, депутати просто не хочуть віддавати цю владу? Але рано чи пізно їм доведеться це зробити. І цей процес уже запущено.
Вплив керівництва зростає
Порівняно з іншими скликаннями виріс авторитет керівництва парламенту (власне, його не опитували, аби не викривити загальну картину) серед депутатів, зокрема щодо тлумачення Регламенту. Це завдання довіряють спікеру та його заступникам 34,5% депутатів. Минулого скликання цей відсоток був вдвічі менше, а у 1999 році довіра до керівництва ВР в контексті тлумачення регламенту була на рівні 2%.
Комітет з питань регламенту, навпаки, в півтора рази втратив свої позиції. Ну і довіра до незалежних тлумачів завжди була приблизно однаковою – на рівні 25-30%.
Від помічників хочуть прогностичних здібностей і бояться конкуренції
У порівнянні з минулим роком зросли вимоги до прогностичних здібностей помічників-консультантів. 27,6 % депутатів хочуть бачити у свого помічника схильність до аналізу можливих позитивних і негативних наслідків законопроектів. У минулому скликанні такі навички були затребувані лише 14% депутатів. А ось практичний досвід у певній профільній сфері депутати не дуже цінують – лише 12,9% хочуть бачити це у свого помічника. 12,7% депутатів цього скликання хочуть, аби їхні консультанти були обізнані з проблемами виборців. Це на декілька відсотків вище, ніж у попередників. А ось політичні навички чи знання з політології зовсім неважливі для депутатів у підборі асистентів. Може, бояться конкуренції? Хоча в цілому практика "виховання" нових політиків з помічників нардепів – поки що поширена в нашому парламенті.
Полюбили закордонні відрядження
Депутати VIII скликання різко полюбили міжнародну допомогу. Особливо депутатам подобаються міжнародні поїздки – 43,3% опитаних відзначили користь саме таких форм міжнародної допомоги. Майже такі ж популярні семінари і професійне навчання працівників апарату, секретаріату ВРУ, фракцій тощо. Зацікавленість у цих трьох активностях була вдвічі меншою у депутатів минулого скликання. В чому причина? Чи то парламент помолодшав і у ньому з'явилися люди, що цікавляться навчанням, навколишнім світом, чи то побіднішав, враховуючи низьку зарплату народного депутата, тому нардепи оцінили всю красу закордонних поїздок за бюджетний кошт... Але однозначно, схильність до навчання у чинного парламенту вдвічі вища, ніж у парламентаріїв часів Януковича.
І наостанок: депутатам дуже подобається програма стажування інтернів – більше половини депутатів згідні перевести її на державне фінансування. Можливо, таким чином депутати хочуть зберегти кошти зі свого фонду для зарплат штатним помічникам. А можливо, просто приємно спілкуватися та навчати молодих студентів премудростям парламентського життя.
Зросла роль громадянського суспільства
Ще один позитив – повільно, але вірно зростає вплив громадянського суспільства на законодавчу владу. Понад 90% депутатів вважають корисними матеріали науково-дослідних установ та ОГС. Майже втричі зріс відсоток депутатів (з 5% до 13,6% – у порівнянні з минулим роком), які вважають найпоширенішим методом зв'язку з виборцями зустріч з представниками НУО. І 5,8% депутатів вважають громадськість найважливішою інстанцією для проходження законопроекту (у минулому скликанні так вважали 2,5%, у 209 році – 1,7%).
Зустрічі з виборцями – міф чи реальність?
Цікава статистика щодо зустрічей з виборцями. Судячи з графіків, у 2003 році половина депутатів тільки й робила те, що зустрічалася й зустрічалася з громадянами. Потім частота зустрічей пішла на спад. Але найцікавішими мені видаються ті 0,7%, які зізналися, що жодного разу не побачилися з виборцями. Тому ця статистика трохи схожа на рейтинги, які малюють Путіну в Росії. І ці 0,7%, які не ходять на зустрічі з виборцями – це, швидше, позитивний момент. Він показує збільшення кількості чесних парламентаріїв.
В цілому, результати дослідження демонструють більше #перемогу, ніж #зраду. Чинна Верховна Рада Напевно, в цьому є й заслуги окремих політиків, але більше це результат запиту суспільства і вимога часу. Але один значний недолік у нинішнього парламенту – це, звичайно, невідповідність бачення реформ у нардепів і населення. Хочеться вірити, що на якомусь етапі суспільна потреба у реформах і погляди народних депутатів співпадуть, і тоді результати будуть більш очевидні.
А загалом в презентації є ще маса цікавої статистики, яка приверне увагу більш вузьких спеціалістів.
