Михайло Жернаков Директор Фундації DEJURE, член Ради РПР, д.ю.н

Ми повинні переосмислити органи добору суддів

29 листопада 2018, 19:28

Хотів би поговорити про дуже важливу для будь-якої інституції річ – про довіру.

Як гадаєте, кому наприкінці 2014 року українці довіряли більше – українським судам чи російським медіа? Правильна відповідь вас дуже сильно здивує: російським медіа. Ось дані опитування:

0,7% українців повністю довіряли українським судам,

1,2% українців повністю довіряли російським ЗМІ.

Наші ж власні суди мали один з найнижчих рівнів суспільної довіри судам в Європі й світі та найнижчий рівень – серед усіх соціальних інституцій в Україні. Навіть за сумою показників повної і часткової довіри українські суди мали – і досі мають – менше 10%.

У такій ситуації, очевидно, про реформу як певні перестановки говорити було годі. Йшлося про створення принципово нових інституцій.

У нас вже був позитивний досвід створення патрульної поліції і НАБУ. Був у нас і антиприклад – реформа прокуратури. Так ми вивчили, що у сфері верховенства права працює тільки повне перезавантаження і створення інституцій з нуля.

Отже, як зробити так, щоб українські суди запрацювали?

Як каже нам теорія і як каже практика (в тому числі іноді – биття головою об стіну), для того, щоб інституції запрацювали, самих нових правил недостатньо: потрібні нові люди і потрібні цим новим людям достатні ресурси. Бо старі люди у нових інституціях з імовірністю 100% знову створять вам комуністичну партію.

І це був урок перший: завжди треба прагнути наповнити нові інституції новими людьми. Звідти – ідея при доборі до нового Верховного Суду відкрити туди дорогу і адвокатам, і науковцям, які раніше не були суддями.

Звідти ж – ідея Громадської ради доброчесності, яка повинна була б, як ми пропонували, мати право вето на кандидатуру судді. Оскільки тоді вже не було довіри тим державним інституціям, які цим займалися, ми сказали: давайте, якщо громадськість скаже, що не довіряє такому судді або такому кандидату, він не буде йти далі.

Нам сказали: е, ні, нас насварить Рада Європи, це не європейський стандарт, ми не можемо вам цього дозволити. Зато, сказали нам, нате вам дорадчі повноваження, дорадчі функції. Також, сказали, знаєте що – нате вам жодного ресурсу від держави. За два роки роботи ГРД отримала нуль гривень з державного бюджету, а також нуль організаційних ресурсів.

За таких умов, звісно, результат не був найкращим. ГРД на громадських засадах зробила все, що могла: проаналізувала тисячі суддів і кандидатів на посади суддів, ухвалила сотні висновків... Але, на жаль, вони не були прийняті до уваги відповідальним державним органом – Вищою кваліфікаційною комісією суддів.

І ось він – урок другий: якщо ви будуєте нову інституцію з новими людьми, не забудьте її також забезпечити ресурсами. Повноваженнями, які вона реально повинна мати, і ресурсами на їх втілення – як фінансовими, так і організаційними.

Втім, ситуація з ГРД не є основною проблемою.

Давайте подивимось, хто ж оці міфічні "вони", які не дозволили наповнити нову судову систему новими людьми і ресурсами.

Хто займається зараз відбором нових суддів? Старі судді, обрані старими суддями.

Вища рада правосуддя у нас складається з більшості суддів, обраних самими суддями (11 з 21 члена). Вища кваліфікаційна комісія суддів – ще один суддівський орган, що відповідає за добір суддів, – складається з суддів на дві третини (10/16). І це дійсно стандарт Ради Європи, який ми застосували, на жаль, надто рано.

Виникає питання: якщо така гарна Рада Європи і такий гарний стандарт, в чому ж проблема? Чому сьогодні так само люди не довіряють судам і вважають реформу провальною? (73% громадян вважають хід судової реформи в Україні неуспішним, причому 43% вважають її цілковито провальною. Цілком успішною судову реформу вважають менше 1%, – це вже свіжа соціологія).



Як казав класик, якщо у вас суперечності на етапі висновків, не забудьте перевірити свої засновки. А засновкі такі: чомусь ми довірили створення нових інституцій представникам старої системи, застосувавши ті самі стандарти, які працюють зараз у Західній Європі, до поточної ситуації в Україні.

Проблема в тому, що ті процеси, які ми проходимо зараз у судовій реформі, Європа проходила набагато раніше. В Західній Європі це – 40-50-ті роки, денацифікація, 60-ті... Ті самі проблеми й процеси – служіння злочинному режиму, люстрацію, очищення і так далі, – країни Центральної та Східної Європи, як і країни Балтії, проходили пізніше: у 70-80-тих роках.

Науково доведено, що стандарт "судді, обрані суддями" в країнах перехідної демократії Центральної та Східної Європи – це коріше рецепт катастрофи.. В тому числі для України, де ситуація з судами зараз дуже сильно відрізняється від тієї, яка є в країнах Західної Європи. Немає такої кризи довіри у них, немає тих проблем, з якими сьогодні стикається Україна.

Виникає наступне питання: кому ж, власне, довірити судову реформу і кому ж довірити відбір суддів у нові інституції, якщо українське суспільство настільки не довіряє самим суддям?

Я, до речі, зовсім не погоджуюся з тими, хто каже, що українське суспільство патологічно не довіряє державним інституціям. Звичайно, є свої причини, але жодної патології немає. Є, наприклад, одна державна інституція, якій українське суспільство довіряє найбільше з усіх соціальних інституцій, – це армія. Так що жодних проблем з українським народом чи з кризою довіри. Проблема в тому, що конкретні державні інституції роблять.

На жаль чи на щастя, довірити ні армії, ні волонтерам, ні церкві формування судових інституцій ми не можемо. Але є кілька соціальних груп, яким українці довіряють в цьому плані найбільше.

Коли запитали, кому варто довірити очищення судової влади, люди відповіли:

- представникам громадськості – 47%,

- експертам із західних країн – 29%.

Самим суддям довірили б очищення судової влади лише 8% – в кілька разів менше.

Дуже схожі результати дали й опитування про те, кому довірити створення судових інституцій, зокрема, антикорупційного суду.

І ось, власне, головна відповідь на запитання, кому варто довірити формування судових інституцій, щоб реформа не перетворилась повністю на імітацію змін.

Загальний висновок – дуже простий: нам потрібно переосмислити ті інституції, які займаються добором суддів. І довірити тим, кому довіряє українське суспільство – представникам громадськості і іноземним експертам. Заміcть того, щоб блокувати їхню роботу чи взагалі створення.

___________

За мотивами мого виступу на #FutureTalks, відео якого опубліковано днями.

fb автора

powered by lun.ua
Коментарі — 2
Denis Ivanov _ 29.11.2018 21:52
IP: 91.142.172.---
Повний розгін і набір суддів через вибори в відповідних місцях де вони будуть судити єдиний вихід. З 20 літнім строком за хабарництво.
Мирослав Дністрянський _ 29.11.2018 20:16
IP: 93.77.157.---
Добрі думки. Бо ситуація в судовій системі катастрофічна. Особливо у сільській місцевості, де на величезних територіях залишили по одному судді, який робить що хоче, а хоче, то і нічого не робить (і справи не розглядаються роками).
Aтака Путіна1257 Корупція1375 Свобода слова572 Зеленський44 Україна та Європа1105
АВТОРИЗАЦІЯ І ВХІД ДЛЯ АВТОРІВ


УвійтиСкасувати
Якщо ви новий читач, будь ласка, зареєструйтесь
Забули пароль?
Ви можете увійти під своїм акаунтом у соціальних мережах:
Facebook   Twitter